28 лютого в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1919
Задніпровська дивізія та всі-всі-всі
Наприкінці 1918 року до Олександрівська із Катеринослава переїжджає штаб так званої «1-ої Задніпровської Української радянської дивізії» – червоноармійського військового з’єднання. До речі, саме на честь неї через багато років назвуть запорізьку вулицю Задніпровську. Тому під час декомунізації цю назву змінять. Але сьогодні не про це…
У щойно створеній Задніпровській дивізії зібралися непересічні персонажі свого часу. Гримуча суміш, не інакше. Одною бригадою керує Нестор Махно – той самий, «Батько». Іншою – Никифор Григор`єв (він же – «Отаман Григор`єв»). Начальник штабу «григор’євської» бригади – Юрій Тютюнник (майбутній генерал-хорунжий армії УНР). Командир дивізії – відомий більшовицький «орел» Павло Дибенко (він же – «Матрос Дибенко», перший «міністр оборони» радянської росії). А політвідділом дивізії керує його дружина – ще одна «зірка» тієї епохи Олександра Колонтай (вона ж – «Валькірія революції», екснарком та майбутня дипломатка).
«Вона виступала на перших жіночих зборах у Народному Домі, на площі Революції…», – буде згадувати пізніше про Колонтай Таїсія Макарова, активна учасниця жіночого руху в Олександрівську. Ті самі збори відбулися 28 лютого 1919 року. Площею Революції тоді недовго називалася екс-Пушкінська (зараз – майдан Волі). А Народний дім, хоч і в жахливому стані, але дотепер на місці.
«Після виступу Колонтай “о новом быте и участии женщины в общественной жизни”, скептицизм олександрівських чоловіків, за свідченням очевидців, швидко переріс у глухий протест», – розповідає керівник дослідницького проєкту «Жіноче обличчя воєнної історії Степової України» Олександр Кривоший. Як пригадували ті ж очевидці, «сварки у родинах на цьому ґрунті між чоловіком та дружиною проходили дуже великі». А створену в результаті зборів “комиссию по работе среди женщин при парткоме…” чоловіки з того самого парткому відразу ж прозвуть «бабською»…
«…тихий еврей Павел Ильич Лавут»
І знов про циклічність історії – рівно через 9 років, 28 лютого 1928 року, у тій же самій будівлі вже колишнього Народного дому вступить ще один відомий та полум’яний оратор – поет Володимир Маяковській. Але досить вже про гостей. Поруч з поетом у той вечір – його вірний адміністратор, організатор гастролей та товариш Павло Лавут. Маяковський навіть згадував його у поемі «Хорошо!»: «Мне рассказывал тихий еврей, Павел Ильич Лавут…»
Ось Лавут – не гість, цього вечора він ненадовго повернувся додому ! Павло Ілліч народився і виріс в Олександрівську. У відомій у місті родині, його батько – купець, власник книгарні та друкарні.
1953
Місто-побратим Лахті
У лютому 1953 року у Запоріжжя з`являється перше в його історії місто-побратим. Воно невеличке та знаходиться у Фінляндії. Але його назву зараз знає кожен запоріжець – Лахті. Саме на честь фінського побратима свого часу отримав назву ресторан «Лахті» (а з ним, у народі, і його околиці) та вулиця Лахтинська.
Дружбу 70 років тому першими запропонували фіни. І як розповідає одна з легенд, зробили вони це, вважаючи, що Запоріжжя це місто… столярів. Тобто: «Чудовий партнер для Лахті, – міста, що славиться своїми меблярами!», – вирішили фіни.
«Що ти несеш? Яких таких столярів?», – мабуть, подумав зараз хтось із вас. Ні, друзі, то не я! То – перекладач! Той самий, який щось там не дочув і неправильно переклав очільникам Лахті… Що? Правильно – словосполучення «місто сталеварів»!
До речі, про фінських меблярів – саме вони робили меблі для одного з запорізьких ресторанів. Звісно ж, для того самого – «Лахті».
2011
«Міс УМВС»
Напередодні весни 2011 року на Запоріжжі обирали найкрасивішу співробітницю… міліції. По фотографіях – у рамках фотоконкурсу «Міліцейська красуня-2011». Головний титул відправився до Ленінського райвідділу – до дізнавачки його сектору дізнання Катерини Стовбун.
Другою стала інспекторка відділу дільничних Марина Діброва. Третє місце дісталося інспекторці відділу кадрового забезпечення УДАІ Ларисі Фоменко (вона, до речі, переможе через рік).
2016
«Ювелірна банда»
28 лютого 2016 року в Запоріжжі – зухвале пограбування! Об’єктом нападу стає ювелірна крамниця «Золотий вік» в одному з найлюдяніших місць – на розі проспектів Соборного та Металургів. Група грабіжників в масках і з автоматами вдерлася туди близько 9 ранку. Один зі зловмисників вистрілив двічі в стелю, охоронця і двох касирів змусили лягти на підлогу. Використовуючи заздалегідь приготовлені молотки, вони розбили вітрини з ювелірними виробами й викрали з них ювелірні вироби, після чого з викраденим зникли з місця злочину.
Як виявилось пізніше, діяли вже досвідчені грабіжники. Члени так званої «Ювелірної банди» вже неодноразово грабувала банківські установи, ювелірні салони, ломбарди та крамниці, нападали на інкасаторів. Затримали злочинців у травні 2016 року за пів години після пограбування ювелірної крамниці «Фараон» на вулиці Жуковського біля Центрального ринку.
Кістяк банди – три рідних брати. До них долучилися ще чотири їх знайомих. Більшість – раніше вже засуджені. Під час затримання у грабіжників вилучили чотири автомати, пістолети, набої, ювелірні вироби та форму співробітників силових структур, в яку злочинці перевдягались під час скоєння грабежів. Під час одного з пограбувань – ювелірного відділу ТЦ «Бородинський» – злочинці поранили з вогнепальної зброї перехожого.
Усього на рахунку «Ювелірної банди», як повідомляли ЗМІ у 2016 році, було 13 злочинних епізодів. Два з них – невдалі спроби пограбувати інкасаторські автомобілі. Загальна сума позовів від потерпілих – майже 7 мільйонів гривень.
2019
Леонід Хаджинов
28 лютого 2019 року прямо під час сесії міськради міський голова Володимир Буряк повідомляє: «Помер Леонід Хаджинов». 79-річний був Почесним громадянином Запоріжжя та Запорізької області. Понад 10 років Леонід Петрович очолював Раду Почесних громадян нашого міста.
До Запоріжжя Хаджинов приїхав 1955 року – працювати майстром цеху Запорізького трансформаторного заводу. З 1978 по 2001 роки – генеральний директор генеральний директор виробничого об’єднання «Запоріжтрансформатор», голова правління ВАТ «Запоріжтрансформатор». Був керівником Правобережної асоціації промисловців, Один з ініціаторів та активний учасник відродження Свято-Покровського собору – очолював благодійний фонд «Собор».
Такими були події 28 лютого в історії Запоріжжя. А завтра – весна! Не перемикайтесь, далі буде!
Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 26 лютого 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!