Старовинний цех ЗЕРЗ
19 лютого в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1932
Яків Нібур
19 лютого 1932 року на 70-му році життя помер Яків Германович Нібур. Він народився в Хортиці (зараз – Верхня Хортиця, частина міста Запоріжжя) у 1862 році. На початку 1890-х років Яків долучився до управління бізнесом свого батька – власника декількох млинів Германа Нібура. На той час Яків – мешканець села Шенвізе (з 1911 року – частина міста Олександрівськ).
Після смерті батька у 1906 році Яків Германович очолив акціонерне товариство «Г.А. Нібур і Ко». Вартість майна цього борошномельного об’єднання в 1907 році оцінювали майже у 2 мільйони рублів! Компанії належали 11 парових млинів – в Хортиці, Нижній Хортиці, Олександрівську і Шенвізе. В середньому за добу, наприклад в 1909 році, вони виробляли 17 тисяч пудів (майже 280 тонн!) борошна. Також Яків Нібур був власником комерційного банку, Янцевського гранітного кар’єру і навіть санаторію «Олександрабад» – курортно-оздоровчого куточка в околицях Олександрівська.
У Олександрівську Яків Нібур був дуже помітною персоною. Він був почесним громадянином, мільйонером, а з 1912 року ще й гласним – депутатом Олександрівської міської думи. До речі, до нагородження званням потомственого почесного громадянина Яков Германович був запропонований за надання значної матеріальної підтримки школі-хутору глухонімих в околицях Олександрівська. Фінансову підтримку від Нібура отримувала ще низка місцевих навчальних закладів – жіноча гімназія, механіко-технічне училище та Хортицьке центральне училище.
Частина майна Нібура була націоналізована ще на початку Першої світової війни, все інше – було відібрано вже після встановлення влади більшовиків. З 2016 році у Запоріжжі є вулиця Нібурівська, а у квітні 2021 року була занесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України будівля найпотужнішого нібурівського млину – на вулиці Сергія Серікова.
1953
ЗЕРЗ
Історична подія в житті одного із міських підприємств – 19 лютого 1959 року із воріт Запорізького паротягоремонтного заводу вийшов перший відремонтований електротяг. Він прибув на ремонт 5 листопада 1958 року. Старший машиніст по станції Нікополь Н. Н. Шумейко, який прийняв цей електротяг, після обкатки заявив: “Ремонт зроблено високоякісно”.
У зв’язку зі зміною профілю роботи вже восени – 2 вересня 1959 року – підприємство було перейменовано. З того часу й до сьогодні це “Запорізький електровозоремонтний завод”.
1976
Трегубенка, 18
19 лютого 1976 міська влада передала науково-дослідному інституту “Гіпрогазоочистка” будівлю за адресою Трегубенка, 18. Майже до цього часу тут багато років працювала школа.
Будівля булу побудована у 1935 році, як будинок школи №25. Невдовзі отримала інший номер – №24. Саме 24-та школа працювала тут до 1975 року. З 1951 по 1954 роки вона була жіночою.
До речі, номерну табличку цієї школи можна побачити у фільмі «Весна на Зарічній вулиці». Під час зйомок її на деякий час розмістили на фасаді дитячого будинку (у фільмі – школа), який знаходився неподалік від 24-ї школи – на вулиці Одеській. А може й великим планом зробили кадр саме на Трегубенка…
24-й номер у 1975 році надали іншій щойно збудованій школі міста – на вулиці Задніпровській.
1991
Михайло Гончаренко
19 лютого 1991 рок народився Михайло Гончаренко – старшого солдата 93-ї ОМБр, який віддав життя, захищаючи Батьківщину від російської навали.
Михайло – випускник Кушугумського НВК «Інтелект» та запорізького Класичного приватного університету. Призваний на військову службу у квітні 2014 року, з травня того ж року з 93-ю окремою механізованою бригадою відправився до зони АТО.
23 липня 2014 року біля села Лозове (Бахмутський район) терористи із засідки обстріляли колону у першій машині якої знаходився Михайло. Навіть пораненим запоріжець продовжував прикривати своїх побратимів. На жаль отриманні поранення виявилися смертельними.
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за вірність військовій присязі під час російсько-української війни, Михайло нагороджений орденом «За мужність III ступеня» (посмертно). Меморіальна дошка пам’яті Михайла Гончаренка відкрита на території Класичного приватного університету. Ім’я героя зараз носить вулиця у Вознесенівському районі нашого міста. Вічна пам’ять!
2016
Декомунізація
До речі, ім’я Михайла Гончаренка було надано вулиці Панфіловців у його день народження – 19 лютого 2016 року. У той день депутати міської ради «декомунізували» відразу більше сотні міських топонімів.
Історична сесія міськради тривала аж 12 годин! Серед сотні перейменованих вулиць, проспектів, провулків та майданів – проспект Леніна. У «двобої» варіантів «Козацький» та «Соборний» переміг другий – рахунок по голосах: 35:11.
Також того дня були перейменовані три райони міста: Жовтневий район став Олександрівським, Ленінський – Дніпровським, а Орджонікідзевський – Вознесенівським. Тоді ж депутати міськради затверджують рішення про демонтаж пам`ятників Леніну, Дзержинському та Орджонікідзе.
Дуже детальний та жвавий онлайн тієї сесії мого авторства – на сайті 061.
Такими були події 19 лютого в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде!
Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 19 лютого 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!