4 січня в історії Запоріжжя: великий проспект та медаль для Ященка

4 січня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

1950 рік

Подвиг Билкіна

4 січня 1950 року подвиг здійснює запорізький міліціонер Михайло Билкін. Проходячи повз залізничну колію, дільничний 4-го міського відділення міліції помітив на рейках двох маленьких дівчаток. До них стрімко наближався поїзд. Міліціонер кинувся до дітей та встиг виштовхнути їх буквально з-під коліс. На жаль, сам Билкін при цьому  загинув. У 1957 році ім’я героя було присвоєно однією із вулиць Запоріжжя.

1952

Проспект та вулиці

На початку 1952 року мапа Запоріжжя переживає чергову метаморфозу. На ній з’являється ціла низка нових вуличних назв. Втім, багато назв і зникає, деякі – назавжди. Причина  – рішення Запорізького міськвиконкому від 4 січня 1952 року “Про впорядкування найменування вулиць м. Запоріжжя”.

Згідно з цим рішенням, вулиця Карла Лібкнехта отримала ім’я Леніна (частина  вулиці – Булганіна), Рози Люксембург – Дзержинського (зараз – Олександрвська), Міхеловіча – Горького (Поштова), Горького – Будьонного (Академіка Філатова). Вулиця Ротфронтівська стала Волгодонською, Дгесівська – Дніпрогесівською,  Оріхівська – Оріхівським шосе (зараз – Космічна), Батрацька – Санаторною, Дзержинського – Солідарності.

Також, 4 січня 1952 року надали назви й новим міським вулицям. Саме в цей день отримали свої назви вулиці Сталеварів, Південноукраїнська та Панфіловців (зараз – Михайла Гончаренка). Тоді ж у місті з`являються:  Північне шосе – «на північ від підприємств металургійної промисловості», та Південне шосе  – на південь від великих підприємств важкої промисловості.

Головний пункт того “упорядкування назв” – формування великого центрального проспекту міста. До 4 січня 1952 року сучасний Соборний проспект являв собою декілька різних вулиць. У старий частині міста то була вулиця Карла Лібкнехта, у новій (між  сучасними площами Запорізькою та Поляка) – проспект Леніна. Між ними –  тільки спланована вулиця на території селища Вознесенки.

Від 4 січня 1952 всі ці вулиці стають одним проспектом Леніна. І хоча посередині його ще розділяє балка (дамбу відкриють 1962 року), нумерацію роблять вже єдиною – у напрямку до греблі Дніпрогесу. Правда, тоді центральний проспект починався від вулиці Ламаної (між сучасними будинками № 26 і № 36 по проспекту). Вже у 1957 році  він поглине ще вулицю Булганіна та отримає свої актуальні до сьогодні межи – між вокзалом та греблею.

1962

Школа №88

4 січня 1962 року міськвиконком відводить ділянку на селищі Мирному – «для будівництва  школи-інтернату».  Вже за два роки школі-новобудові  на вулиці Музичній буде присвоєний  номер – 88. З 1990 року – середня загальноосвітня школа-комплекс №88.

1971

Вулиця Леженка

А 4 січня 1971 року з`являється ще одна нова вулична назва. Вулиця Складська отримує ім’я Леженка. На честь нещодавно померлого Данило Леженка –  партійного діяча,  «активного учасника боротьби за встановлення радянської влади в Запоріжжі» та почесного громадянина міста Запоріжжя. У 2016 році назву декомунізують – перейменують на Шенвізську. Шенвізе – колишнє менонітське селище, на території якого і знаходиться вулиця.

1983

Медаль для Ященка

На початку 1983 року Міжнародна федерація легкої атлетики нагороджує запоріжця Володимира Ященка медаллю «За визначні спортивні досягнення».  Вже легендарному стрибуну у висоту тоді лише 24 роки. За його плечима – «золото» чемпіонатів Європи, три рекорди світу та титул найкращого спортсмена планети 1978 року.

Але у січні 1983 року геніальний Ященко вже четвертий рік поза великим спортом і вже ексрекордсмен світу.  Запоріжець ніяк не може відновитися після тяжкої травми  – розриву хрестоподібної зв’язки колінного суглоба. Запорізька преса, яка повідомляє про вручення медалі спортсмену,  тоді пише: «Ященко завзято тренується, бігає кроси та займається загальнофізичною підготовкою. Як кажуть лікарі, його фізичний стан навіть кращий, ніж під час встановлення світового рекорду…».

Але 1983 року на змаганнях Володимир зможе подолати планку лише на висоті 210 см. Це на 25 см менше від його особистого рекорду. До спорту великих досягнень Володимир Ященко так вже ніколи й не повернеться – завершить кар’єру стрибуна  у 1984 році.

1995

Альберт Путінцев

4 січня 1995 року на 63-му році життя пішов у засвіти Альберт Путінцев – письменник, сценарист, лауреат Шевченківської премії. У повоєнні часи Альберт Григорович приїхав до Запоріжжя – працював журналістом. Тут були видані його перші книжки, тут він долучився до Союзу письменників.

З 1962 по 1971 роки Путінцев працював головою Запорізького облкомітету радіо і телебачення.  У ті часи Запорізький телерадіокомітет був одним із кращих в Україні. Завдяки старанням Путінцева 1969 року в Запоріжжі був зведений Будинок радіо (вул. Матросова, 24).

1973 року Путінцева призначено директором легендарної  Київської кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка. У часи, коли він керував кіностудією на екрани вийшли «Аты-баты, шли солдаты» Леоніда Бикова, «Вавилон ХХ» Івана Миколайчука, та інші фільми, які вже стали класикою вітчизняного  кіно. Сам Альберт Путінцев написав сценарії декількох  художніх та документальних стрічок. Дві з них – «В одне-єдине життя» та «Відродження» знімалися також і в Запоріжжі.

Такими булі події 4 січня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде!

Друзі, сподіваюсь що і ця мандрівка у часі – вам сподобалась і буде корисною. Якщо є бажання та змога подякувати чи підтримати – і сайт, і особисто мене, то буду щиро вам вдячний! Бо запорізькі добровольці, так склалося, ніякої зарплатні не мають. Не жаліюся, просто констатую факт. Дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 4 січня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!