3 січня в історії Запоріжжя: мости за 51 день та Дніпрогес-2

3 січня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1938

Розстріл голови

3 січня 1938 року Військовою колегією Верховного суду СРСР був засуджений до розстрілу Михайло Грушевенко. А ще в вересні 1937 року він був головою Запорізької міськради. До нашого міста Грушевенко переїхав 1932 року – працювати начальником порту Великого Запоріжжя. Пізніше працював заступник голови Запорізької міської ради  та головою Запорізької міської планової комісії. Двічі виконував обов`язки голови Запорізької міськради (2-25 жовтня 1936 року і з  червня по 22 вересня 1937 року). Реабілітований посмертно.

До речі, з тих людей, які коли-небудь очолювали Запорізьку міську раду,  у 1937-1938 роках були заарештовані та розстріляні  13 осіб! Окрім Михайла Грушевенка це – Олексій Нефоросний, Іван Атанасов, Мирон Штихно, Михайло Козіс, Георгій Алексеєнко, Єфроїм Левітін, Іван Плис, Павло Онищенко, Іван Гаврилов, Йосип Татаренко, Федір Коробкін, Микола Пахомов.

1944

Тимчасові мости

Наприкінці 1943 року були звільнені від німців острів Хортиця та правобережні околиці Запоріжжя. Майже одразу після цього – 3 січня 1944 року –  розпочалося будівництво тимчасового мостового переходу через Дніпро. Його призначення – терміново  замінити зруйновані мости Стрілецького та відновити залізничне сполучення між Запоріжжям та Нікополем.

Для виконання цих завдань треба було збудувати два мости: перший – між лівим берегом (в районі сучасної «Волни») та Хортицею, другий – між островом та правим берегом (у точці за 4-5 кілометрів на південь від знищеного одноаркового мосту Стрілецького).  Вони повинні були стати  частиною обхідної залізничної  гілки  – між головною залізничною станцією Запоріжжя та ділянкою Запоріжжя-Апостолове на правому березі, неподалік від зруйнованого мосту над Старим Дніпром. Хортицю колія повинна була перетнути  у південній плавневій частині – по спеціальній дамбі, яку теж ще треба було створити. Побачити цю тимчасову залізничну гілку можете на фрагменті мапи 1945 року – вгорі, головна ілюстрація цього посту.

І, уявіть собі – залізничний рух цим мостовим переходом розпочався вже 23 лютого 1944 року.  Тобто, за 51 день після старту будівництва! За цей строк на двох берегах та на острові Хортиця було споруджено земляний насип, прокладено 12 кілометрів залізничної колії та збудовано два дерев’яних мости загальною довжиною  1886 метрів.

Ці мости прослужили майже 9 років. Вони та залізнична гілка через Хортицю були демонтовані після того, як наприкінці 1952 року відкрили мости Преображенського.

1957

«Крокодил йде містом»

На фото — Запоріжжя 3 січня 1957 року.  Біля Піонерського скверу (на розі сучасних Соборного та Базарної) запоріжці вивчають стенд «Крокодил йде містом». Назва «стінгазети» – відсилання до популярного сатиричного журналу «Крокодил». За допомогою таких стендів з карикатурами та фейлетонами висміювали й «таврували ганьбою» п’яниць, бешкетників, «тунеядців», «несунів», «стиляг» і так далі.

1957

Ігор Завірюхін

3 січня 1957 року у Запоріжжі народився Ігор Завірюхин – військовий, доброволець батальйону «Київська Русь», легендарний український розвідник.

 Після закінчення школи Ігор вступив до Рязанського командного військового училища. Після виходу на пенсію,  у 1991 році,  переїхав до Броварів, де займався приватним охоронно-детективним бізнесом. З початку бойових дій на сході України Ігор Завірюхін їздив до зони АТО як волонтер та тренував бійців добровольчих батальйонів МВС. Згодом пішов на фронт добровольцем. Був зарахований до лав 25 батальйону територіальної оборони Київської області «Київська Русь». Загинув 30 січня 2015 року в районі селища Рідкодуб Шахтарського району Донецької області. Нагороджений орденом  Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).

В червні 2022 року у боях під Сєвєродонецьком загинув  син героя – боєць ЗСУ Михайло Завірюхін. Вічна пам’ять Героям!

1969

Дніпрогес-2

3 січня 1969 року був затверджений проєкт будівництва другої черги Дніпровської гідроелектростанції. Його разом з декількома альтернативними варіантами розробили  в українському відділі інституту «Гідропроект».  

Перші роботи на будмайданчику Дніпрогес-2 розпочнуться вже у жовтні цього ж року – з спорудження піщаної дамби котловану. У 1971 році закінчать бетонування огороджувальної перемички цього котловану та розпочнуть вибухові роботи. Перший кубометр бетону в фундамент машинного залу Дніпрогес-2 закладуть у квітні 1972 року. А вже у 1974-му котлован знову наповнять водою та запустять перші три гідроагрегати нової ГЕС.

Останній восьмий гідроагрегат Дніпрогес-2 введуть до експлуатації 14 квітня 1980 року. Після чого загальна потужність Дніпрогес у порівняні з 1969 роком  зросла у 2,5 раза  – до півтора мільйона кіловат.

«Для того, щоб одночасно вивести весь вироблений на будівництві Дніпрогесу-2 ґрунт і бетон знадобилося б 150 тисяч 10-тонних «МАЗів», – буде повідомляти преса у 1980 році. І це не перебільшення – у  ході спорудження ГЕС  було переміщено 1,5 млн кубометрів  скельного ґрунту, укладено 750 тисяч кубометрів бетону, змонтовано 60 тисяч тонн обладнання.

1991

Газета «Наше місто»

3 січня 1991 року побачив світ перший номер запорізької газети «Наше місто» («Наш город»). Очолив  нову редакцію Анатолій Півненко – екс-головний редактор “Комсомольця Запоріжжя”. У штаті – справжні  зірки місцевої журналістики.

«Як казав наш головний редактор Анатолій Васильович Пивненко: «У мене в газеті працюють тільки самі Зірки!». Так, це дійсно були «золоті імена» журналістики, а тепер – легенди, деякі, на жаль, вже пішли в засвіти. Віктор Жаров, Аркадій Копеліович, Лариса Кафтан, Володимир Соловов, Ірина Василенко, зараз живуть на Райдузі, де Анатолій Васильович проводить «планерку»…», –  так на своїй сторінці в фейсбуці вже в наші часи напише одна з журналісток того складу редакції Наталя Кузьменко

 «Наше місто» позиціює себе як «міська вечірня газета». Перший номер коштує 10 копійок, річна передплата – 10 карбованців. «За кілька місяців після виходу у світ першого номеру тираж видання складав вже 100 тисяч екземплярів», – буде згадувати Наталя Кузьменко.

Газета виходила п’ять раз на тиждень – щоденно, крім неділі та понеділка. У 1992 році суботній випуск перетворився на спецвипуск під назвою «Субота».

Через фінансові труднощі у червні 1998  газета «Наше місто»  припиняє друкуватися, а щотижнева «Субота» стає самостійним виданням. Але це вже інша історія. І вона вже не про 3 січня в історії Запоріжжя. Далі буде – не перемикайтеся!

Друзі, сподіваюся, що ця мандрівка у часі вам сподобалася та буде корисною. Нагадую, що мандрувати у часі ми продовжуємо завдяки вам – добрим та небайдужим людям. Самотужки я з цим точно б не впорався.
Якщо є бажання привітати, подякувати чи підтримати – і сайт, і особисто мене, то буду щиро вам вдячний! Дякую!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 3 січня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!