10 грудня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1897
Іван Бічук
10 грудня 1897 року народився Іван Бічук – лікар, дніпробудівець, запорізький краєзнавець. В 1930 Іван Михайлович приїхав працювати до медично-санітарного управління Дніпробуду. У вільний час захопився археологічними розкопками. Під час одних з них подружився з відомим істориком Дмитром Яворницьким. З того часу Бічук й сам почав вивчати історію Запорізького краю та збирати свій унікальний архів. Виступав з лекціями на краєзнавчі теми, проводив екскурсії по Запоріжжю. А ще й була основна робота – багато років Іван Михайлович працював окулістом у поліклініці 9-ї міської лікарні.
Краєзнавчий доробок Івана Бічука: книга «Герої не вмирають. Їх іменами названо вулиці Запоріжжя» (співавтор), низка статей і лекцій з історії Запоріжжя, автобіографічні спогади “Мои воспоминания” (1976). Деякі роботи та матеріали з архіву зберігаються у відділі краєзнавства Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки. Дещо з цього доробку можна прочитати на сайті бібліотеки.
1907
День народження майбутнього «Мотора»
1907 року купець другої гільдії Хацкель Мознаїм звернувся до Олександрівської міської Думи з проханням виділити йому земельну ділянку – «під улаштування чавунно-ливарного та машинобудівного заводу для виробництва різних машин та знарядь».10 грудня (27 листопада за старим стилем) на засіданні міської Думи це клопотання було задоволено. Цілий квартал міської землі в околицях вулиць Петро-Павлівської (зараз – Омельченко) та Хрестової (зараз – Мовчановського) відійшов під будівництво заводу братів Мознаїм.
Вже 1908 року підприємство встало до ладу. Близько 150 робітників працювали тут над випуском жниварок та сівалок, займалися механічними роботами та литтям із чавуну та міді.
Загалом справи братів Мознаїм йшли непогано, але лише до початку Першої світової війни. Міська влада не дозволяла розширити виробничий майданчик заводу. До того ж підприємству відмовили у роботах з актуальними військовими замовленнями. Зате таких було хоч греблю гати у столичної компанії “Дюфлон, Костянтинович і Ко” (“ДЕКА”). Вона в грудні 1915 року й викупила завод братів Мознаїм і кілька прилеглих до нього ділянок – під завод по виробництву авіаційних двигунів. Ця подія і визначила подальше майбутнє підприємства – того самого, яке зараз має назву “Мотор Січ”.
1979
“ЗАЗ-968М”
У грудні 1979 року запорізький автозавод “Комунар” розпочинає серійний випуск нової моделі “Запорожця” – “ЗАЗ-968М”. Від своїх попередників – “вухатих” 966-го і 968-го – новий “зазик” відрізняється відсутністю тих самих “вух”. Про інші особливості нового авто в 1979 році пишуть так: “Задньомоторне компонування, двигун з повітряним охолодженням в єдиному блоці з трансмісією, автономний обігрівач”.
У народі ця модель “Запорожця” отримає ім’я “Емка” або “Мильниця”. Саме “ЗАЗ-968М” зрештою стане останньою модифікацією “Запорожця” – протримається на конвеєрі до 1994 року. А ще ця модель стане наймасовішою зі всіх, які випускалися на Запорізькому автомобільному заводі. Вже у 1980 році з конвеєра щодня сходило понад 600 «емок», а пік річного виробництва, був зафіксований у 1986 році – 154 301 автівка. А взагалі, з 1979 по 1994 рік, було випущено майже два мільйони автомобілів «ЗАЗ-968М».
1986
Ольга Джигурда
10 грудня 1986 року – за три дні після своєї 85-ї річниці – пішла у засвіти почесна громадянка Запоріжжя Ольга Джигурда. До нашого міста Ольга Петрівна приїхала 1934 року – працювати лікарем-фтизіатром. В 1941 році подалася на фронт – служила військовим лікарем у шпиталях Кавказу, Севастополя та Чорноморського флоту.
Після війни Ольга Джигурда повернулася до медичної праці в Запоріжжі – працювала дільничим лікарем-фтизіатром протитуберкульозного диспансеру № 3. На пенсію Ольга Петрівна вийшла у віці 80 років!
При цьому багато років Ольга Джигурда працювала лікарем, бувши вже досить відомою письменницею. Її творчий доробок – напівдокументальні книги на військову тематику російською мовою: «Теплоход „Кахетия“», «Подземный госпиталь», «Тыловые будни». У 1970 році лікарка-письменниця отримала звання «Почесний громадянин міста Запоріжжя» – за особливі заслуги в галузі культури, медицині та активну участь у громадському житті.
На будинку, де жила Ольга Петрівна (проїзд Дружній,11, що у Соцмістечку) було відкрито меморіальну дошку. На жаль, ще у 1990-х роках вандали зірвали з неї бронзове зображення корабля, на якому служила Джигурда, а у 2016 році був викрадений й барель’єф самої Ольгі Петрівни.
Друзі, сподіваюсь що і ця мандрівка у часі – вам сподобалась і буде корисною. Якщо є бажання та змога подякувати чи підтримати – і сайт, і особисто мене, то буду щиро вам вдячний! Бо запорізькі добровольці, так склалося, ніякої зарплатні не мають. Не жаліюся, просто констатую факт. Дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 10 грудня 2022. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!