19 жовтня в історії України – яким воно було читайте в нашому традиційному огляді.
1097
Любецький з’їзд
У Любечі (зараз – Чернигівська область) відбувається рада за участі шести князів Київської Русі. Учасниками були великий князь київський Святополк Ізяславич, переяславський князь Володимир Мономах, чернігівський князь Олег Святославич, смоленський князь Давид Святославич, волиський. Князь Давид Ігорович і теребовльський князь Василько Ростиславич. Вони домовились про припинення міжусобних війн і проголосили засаду вотчинності. На її підставі кожний князь мав володіти тими землями, що ними володів його батько, і зобов’язувався не зазіхати на володіння інших князів. Постанови з’їзду було закріплено спільною присягою присутніх князів. Як говорить Руський літопис: Нна цім вони цілували хреста: «А якщо відтепер хто на кого встане, то проти того будемо ми всі і чесний хрест».
Однак і це не припинило княжі міжусобиці. По закінченню з’їзду Давид Ігорович за згодою Святополка осліпив Василька Ростиславича, що спричинило нові війни між князями.
1918
Українська національна рада
На з’їзді у Львові створена Українська Національна Рада – політичний представницький орган українського народу в Австро-Угорській імперії. Її президентом було обрано депутата австрійського парламенту Євгена Петрушевича (на фото). Своїм першим маніфестом Рада проголосила право українців на створення Української держави на українських етнографічних землях Австро-Угорської імперії — Східній Галичині, Північній Буковині та Закарпатті. Невдовзі УНРада ухвалить «Тимчасовий закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії», який визначив назву держави — Західно-Українська Народна Републіка (ЗУНР).
1947
Депортація до Сибиру
19 жовтня 1947 року почалося масове вивезення українців до Сибіру. Усього за період з осені 1944 року по 1951 рік з території Західної України до Сибіру, на Північ, у Казахстан та на Далекий Схід було насильно вивезено більш ніж 203 тисяч осіб. Радянська влада вважала їх «підсобниками» ОУН-УПА та членами сімей «бандерівців».
1961
Вирок вбивці Бандери
У Карлсруе суд виніс вирок агентові КДБ Богдану Сташинському. Він зізнався у вбивстві українських націоналістичних діячів Лева Ребета й Степана Бандери. Відповідальними за організацію замахів визнано уряд СРСР i ЦК КПРС. Сташинський був визнаний лише виконавцем та засуджений до восьми років тюрми. Уже після чотирьох років ув’язнення завдяки співпраці з американськими спецслужбами його звільнили. Подальша його доля достеменно не відома.
