106 років тому, у 1916-у, Покровський ярмарок відбувався на площі Тараса Шевченка (зараз – парк Клімова). Спогади про нього є в мемуарах Віктора Лущинського та його сина Юрія, які жили і працювали в Олександрівську та Василівці у другій половині ХІХ ст. – першій половині ХХ ст. Мемуари були передані до фондів обласного краєзнавчого музею у 1993 році (опубліковані в археологічному виданні “Спогади Лущинських: дворянська родина на зламі епох”, серія “Василівська старовина”, випуск №1 за 2013 рік). Уривок, присвячений ярмарку, публікуємо у перекладі Петра Оліника

“Найбільшою подією в місті є Покровський ярмарок. Розташовувався він у пустому степу, де територія заводу №29, тепер моторобудівного заводу (нині “Мотор Січ”,– ред.). Споруджувалися тут дерев’яні лавки, карусель, театр під парусиновим дахом. Зрання тягнулися нескінченною вервечкою вози селян зі всілякими продуктами, худобою, птицею, горами глиняних горщиків, кавунами, фруктами, сіллю. Пилюка стояла стовпом…

Ярмарок тривав три-чотири дні. Всі подвір’я міста на цей час заповнювалися приїжджими. Все місто торгувало. Ярмарок був заробітком для євреїв. Вони в ці дні вертяться, як в’юни, кричать, пропонують, купують, продають, “надувають” і шахраюють. Під час ярмарку не до навчання. Я цілий день на ярмарку. Тут є для мене особливі центри: карусель та театр. Що таке карусель? Це блискуча, гарусна забава. Тут люди сидять на дерев’яних кониках та бричках, та крутяться до одуріння під звуки писклявої шарманки. Але, щоб карусель рухалась, потрібно загнати на дах цієї “машини” десь п’ятнадцять хлопчиків, щоб крутили. Я також крутив. За п’ять разів таких крутінь дозволяли один раз “проїхатися” на дерев’яному конику.

Сумно грає шарманка, в оці рябить стеклярус та різнокольорові килими, блискучі коні, вози, вечірні вогні ламп – тільки й встигаєш все це бачити, коли карусель несе мене на конику по колу. Флегматичні хохли з дружинами, парубки з дівками стоять довкола, лузають насіння. Сам пітний після крутінь на даху, тепер важно сиджу на коні, а карусель крутять інші хлопці. Хіба це не задоволення?!

Потім йду подивитись, що в рядах. Ось, продають розмальовані ікони. Яких-тільки богів тут нема. Торгують російські приїжджі купці – розхвалюють богів.

Далі – ряди красивих товарів. Тут царство жінок. Не проштовхнутися. Жінки вибирають собі наряди, радяться між собою, божаться, торгуються до одуріння та все ж таки лишаються ошуканими кмітливими євреями.

А там – обжорні ряди: кипить самовар, їдять борщ, вареники, галушки, ріжуть м’ясо, п’ють горілку та пиво. Ось криті вози з виноградом, сливами, яблуками. Гори кавунів та динь – повні брички. Продають не поштучно, а оптом возами. Чого тільки тут немає. Все яскраве, запилене, світиться на сонці…

Ось ряд скобяних товарів. Тут пряники у вигляді півнів, корів, птиць. Довгі цукерки у різнокольорових паперових обгортках. Брички з виноградним вином. Лавки зі стрічками, сережками, каблучками, олов’яними хрестами, дукатами, моністами – і все для краси панночок. Скрізь шум та гам, штовханина, б’ють один одному руки при продажу, кричать, лаються. А там цілий ряд з коровами, вівцями, десятипудовими свинями та кіньми. Тут скотний ринок. Царина ромів. Вони божаться, хрестяться, б’ють покупцям руки, обдурюють. Торгують кіньми…

Сидять кобзарі сліпі, грають на кобзах та тягнуть свої безкінечні пісні. Довкола них чимало люду, стоять, тихо слухають. А там – грає гармошка, там лотерея безпрограшна – там щастя вибирають мавпочки…

Не перелічити всіх барв веселки ярмарку. Скрізь сунеш свій ніс, придивляєшся до товарів, пливеш за течією натовпу. Єврей тягне покупця за руку, показує товар і божиться, мовляв, бери, продаю “собі ж в збиток”, задарма. А ось парубок цілує кралю на очах всієї юрби. Обнялися, їм на всіх плювати. А я йду до театру. Це парусиновий балаган з яскравими красивими вивісками.

Біля входу “ламається” блазень, запрошує публіку на виставу. “За малі гроші, велике задоволення!” – викрикує він. Поряд карлик та великан – стоять і по-дурному дивляться на всіх.

У кишені у мене є п’ятак. За три копійки можна пройти у театр. Купую квиток і заходжу до балагану на гальорку. Тіснота, давлять зі всіх боків. Звіщають про початок дзвоники, проте розпочнуть, коли балаган наповниться глядачами. Нарешті почали. Китайський фокусник показує свої причуди. З його капелюха вилітає голуб, яйце перетворюється на ворона.

Виходять карлик та великан – це ціла комедія. Люди сміються. Потім працюють акробати. У перервах смішить публіку клоун. Безкінечно крутиться ручка шарманки якимось босяком. А ось маленька дівчинка звивається, немов змія.

Взагалі, цілий вагон задоволень. Ніг під собою не чую, коли вночі приходжу весь чорний від пилюки, брудний і втомлений додому.

Південна ніч спускається швидко. А ярмарок все ще гудить. Біля возів розводять багаття. Варять куліш, галушки. Темніє. Поступово ярмарок затихає до ранку.

На Покровському ярмарку моя мати робить запаси овочів на зиму. У виритий у землі льох опускають картоплю, моркву, капусту, цибулю, буряк. На зиму також заготовлює соління, сливи, яблука, виноград. Діжка на сорок відер вміщає солені кавуни. Все це дешево. Наприклад, віз капусти – 2 рублі. Діжка помідор, морс з них – все у льосі зберігається всю зиму…”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *