1 жовтня 1946 року у Нюрнберзі Міжнародний військовий трибунал виніс вирок головним нацистським злочинцям. Перед вами – короткий путівник по Нюрнберзькому процесу.
КОЛИ ВІДБУВАВСЯ?
Про суд над нацистською верхівкою йшлося ще на нараді британських, американських і радянських представників у Москві в жовтні 1943 року. Рішення про початок процесу над нацистами було ухвалене вже після капітуляції Німеччини. У серпні 1945 року в Лондоні була підписана угода, за якою мав бути створений Міжнародний військовий трибунал для суду над воєнними злочинцями. Сам Нюрнберзький процес тривав трохи менше року – з 20 листопада 1945-го до 1 жовтня 1946-го. За цей час відбулось 403 слухання. Цікаво, що суд над головним військовими злочинцями став лише першим у серії процесів над нацистами у Нюрнберзі. Були ще 12 процесів – вони тривали з 1946 по 1949 роки.
ДЕ ВІДБУВАВСЯ?
Баварський Нюрнберг був символичнім для нацистскої Німеччини містом. Він був оплотом национал-социалістів та місцем проведення майже щорічних з’їздів їх партії протягом 1920-х та 1930-х років. Саме тут у 1935 році нацисти проголосили расистські Нюрнберзькі закони, які започаткували загальнонаціональні переслідування євреїв. Тому Нюрнберг як місто символічної смерті Третього рейху був обраний союзниками невипадково. До того ж промовистим була й назва місця, де відбувались засідання трибуналу – Палац Правосуддя. Він дивом пережив масовані бомбардування. А ще при Палаці була й потрібна для такого процесу велика тюрма. Вона здатна була прийняти 1200 арештантів.
КОГО СУДИЛИ?
Гітлер, Гіммлер і Геббельс не увійшли до списку обвинувачених – вони померли до початку Нюрнберзького процесу. Однак Бормана, чию смерть не вдалося встановити точно, звинувачували заочно. Список головних військових злочинців – фігурантів найвідомішого з Нюрнберзьких процесів – був опублікований 29 серпня 1945 року. До нього увійшли 24 особи – нацистські політики, військові та ідеологи нацизму. Ось їх повний перелік:
Герман Герінг (Hermann Wilhelm Göring) – рейхсмаршал, головнокомандувач військово-повітряними силами Німеччини, обергруппенфюрер СА (SturАbteilung – воєнизовані формування НСДАП).
Рудольф Гесс (Rudolf Heß) – заступник Гітлера по керівництву Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії, рейхсміністр.
Йоахім фон Ріббентроп (Ullrich Friedrich Willy Joachim von Ribbentrop) – міністр іноземних справ нацистської Німеччини, обергруппенфюрер СС.
Вільгельм Кейтель (Wilhelm Keitel) – начальник штабу Верховного головнокомандування військовими силами Німеччини, генерал-фельдмаршал.
Роберт Лей (Robert Ley) – партійний функціонер, рейхсляйтер, обергруппенфюрер СА , голова Німецького робітничого фронту.
Ернст Кальтенбруннер (Ernst Kaltenbrunner) – керівник Головного управління імперської безпеки та статс-секретар міністерства внутрішніх справ, обергрупенфюрер СС і генерал поліції, генерал військ СС.
Альфред Розенберг (Alfred Rosenberg) – один з головних ідеологів нацизму, рейхсміністр у справах Східних територій.
Ганс Франк (Hans Frank) – генерал-губернатор окупованої Польщі.
Вільгельм Фрік (Wilhelm Frick) – керівник депутатської групи НСДАП у Рейхстазі, рейхспротектор Богемії і Моравії, міністр внутрішніх справ Рейху.
Юліус Штрайхер (Julius Streicher) – гауляйтер Франконії, головний редактор газети Der Stürmer, ідеолог расизму.
Ялмар Шахт (Hjalmar Schacht) – президент Рейхсбанку (1923—1930, 1933—1939), рейхсміністр економіки перед війною.
Вальтер Функ ( Walther Funk) – міністр економіки та голова Рейхсбанку після Шахта.
Густав Крупп (Gustav Krupp von Bohlen und Halbach) – голова концерну «Крупп», президент так званого «фонду Адольфа Гітлера». На підприємствах Круппа, де у величезних масштабах вироблялись танки, артилерія та інше військове спорядження, широко використовувалася праця військовополонених та в’язнів концтаборів.
Карл Деніц (Karl Dönitz) – грос-адмірал флоту Третього Рейху, головнокомандувач військово-морського флоту Німеччини, після смерті Гітлера і згідно з його заповітом — рейхспрезидент і верховний головнокомандувач Збройних сил Німеччини.
Еріх Редер (Erich Raeder) – головнокомандувач ВМФ.
Бальдур фон Ширах (Baldur Benedikt von Schirach) – партійний і молодіжний діяч, рейхсюгендфюрер (голова Гітлерюгенду) потім гауляйтер Відня.
Фріц Заукель (Fritz Sauckel) – керівник трудових депортацій у Рейх з окупованих територій, гауляйтер та рейхсштатгальтер Тюрингії, обергруппенфюрер СС та СА.
Альфред Йодль (Alfred Jodl) – генерал-полковник, начальник оперативного відділу верховного головнокомандування збройними силами Німеччини.
Мартін Борман (Martin Bormann) – рейхсляйтер, обергруппенфюрер СА, почесний обергруппенфюрер СС, голова штабу заступника фюрера, «особистий секретар фюрера». Звинувачувався заочно.
Франц фон Папен (Franz Joseph Hermann Michael Maria von Papen) – канцлер Німеччини до Гітлера, посол в Австрії та Туреччині.
Артур Зейсс-Інкварт (Arthur Seyß-Inquart) – канцлер Австрії, згодом імперський комісар окупованої Голландії, обергрупенфюрер СС
Альберт Шпеер (Albert Speer) – особистий архітектор Адольфа Гітлера, рейхсміністр озброєнь і боєприпасів.
Константін фон Нойрат (Konstantin Freiherr von Neurath) – в перші роки правління Гітлера міністр іноземних справ, потім намісник в протектораті Богемії і Моравії, обергруппенфюррер СС.
Ганс Фріче (Hans Fritzsche) – журналіст та пропагандист, начальник Служби внутрішньої преси (1938 — 1942), начальник відділу радіомовлення міністерства народної освіти і пропаганди.
ЗА ЩО СУДИЛИ?
На процесі були пред’явлені звинувачення за чотирма пунктами:
1) Плани нацистської партії, що включають агресію проти всього світу.
2)Злочини проти миру – планування, підготовка, розв’язання або ведення агресивної війни або війни внаслідок порушення міжнародних угод та договорів..
3)Воєнні злочини – порушення законів та звичаїв війни (в тому числі вбивство та жорстоке поводження щодо цивільного населення окупованої території чи військовополонених або особами, розграбування державного або приватного майна, безглузде руйнування міст і сіл або їх розорення, що не виправдовується військовою необхідністю)
4)Злочини проти людства – вбивство, винищування, поневолення, депортація та інші нелюдські акти, що здійснюються щодо цивільного населення, або переслідування за політичними, расовими або релігійними мотивами.
Лише один обвинувальний висновок складався з 65 сторінок. До речі, обвинувачення вперше запровадило в офіційну мову термін «геноцид». Запровадження приписують Рафаелю Лемкіну, юристу польського походження. Це слово є сумішшю грецького слова «genos», що означає «плем’я» або «раса», і «-cide», латинського слова «вбивства».
ХТО СУДИВ?
Угоду про організацію суду над головними військовими злочинцями 8 серпня 1945 року уклали уряди СРСР, США, Великобританії та Франції. Надалі до угоди офіційно приєдналися ще 19 держав. Але першим квартетом союзників і був сформований склад трибуналу. Кожна з чотирьох держав делегувала у Нюрнберг по двоє суддів – головного та його заступника без права голосу. Отож вердикт Нюрнберського процесу виносили: генеральний прокурор США Френсіс Біддл, суддя Верховного суду СРСР Іона Никитченко, суддя британського Апеляційного суду Джефрі Лоуренс та французький професор права Анрі Доннедьє де Вабр. Головою суду обрали представника Великої Британії Лоуренса. Чотири країни-переможниці сформували і свої прокурорські групи, які представляли на процесі бік обвинувачення.
ХТО ЗАХИЩАВ?
Обвинувачені мали право захищатися особисто або за допомогою адвоката, подавати докази на свій захист, давати пояснення суддям, допитувати свідків звинувачення тощо.
Захисниками на суді виступили німецькі адвокати, і вони отримували за це хороші на той час гроші. Обвинувачені мали в своєму розпорядженні 27 адвокатів, яким допомагали 54 асистента-юристи та 67 секретарів.
Підсудні могли висувати свідків і кількість свідків з боку захисту виявилося в результаті вдвічі більшим, ніж з боку звинувачення. Треба сказати, що загалом на захист було витрачено у три разу більше часу, ніж на обвинувачення. Так, наприклад, виступ одного лише Германа Герінга, якого називали «наці №2», зайняв на процесі майже два дні.
ЯК ПРОХОДИВ ПРОЦЕС?
Оскільки підсудні, судді та адвокати говорили різними мовами, мовний бар’єр погрожував суттево загальмувати судовий розгляд. Однак, розробка IBM нової системи миттєвого перекладу дозволила кожному учаснику судового розгляду слухати через гарнітуру переклади засідань у реальному часі. Жовті вогні у мікрофонів попереджали тих, хто говорить про те, що потрібно уповільнити темп для зручності перекладачів. Червоні -сигналізували про необхідність зупинитися і повторити висловлювання. Система синхронного перекладу дозволила провести засідання вчетверо швидше, ніж якби використовувався звичайний послідовний переклад.
Взагалі під час процесу відбулися 403 засідання. Всі вони були відкритими. До залу суду було видано 60 тисяч перепусток. Преса, радіо та кіно давали можливість мільйонам людей по всьому світі стежити за ходом процесу. Саме з цією метою представникам засобів масової інформації було відведено більшість місць у залі засідань: 250 із 350.
ЯКИЙ ВИРОК?
З 30 вересня до 1 жовтня 1946 року трибунал виносив свій вирок. Більшість підсудних було визнано виннимиу тяжких злочинах проти світу та людства.
До смертної кари через повішення були засуджені 12 осіб. Це Мартін Борман (заочно), Ганс Франк, Вільгельм Фрік, Герман Герінг, Альфред Йодль, Ернст Кальтенбруннер, Вільгельм Кейтель, Йоахім фон Ріббентроп, Альфред Розенберг, Фріц Заукель, Артур Зейс-Інкварт та Юліус Штрейхер.
Троє були засуджені до довічного ув’язнення – Рудольф Гесс, Ганс Функ, Еріх Редер. Четверо – Карл Деніц, Бальдур фон Ширах, Альберт Шпеєр та Константин фон Нейрат – до тюремного ув’язнення від 10 до 20 років.
ХТО УНИКНУВ ВИРОКУ АБО БУВ ВИПРАВДАНИЙ?
Невдовзі після пред’явлення обвинувального вироку наклав на себе руки Роберт Лей, обергруппенфюрер штурмових загонів. Він удавився рушником на каналізаційній трубі. Густава Круппа було визнано невиліковно хворим, і справу щодо нього припинено ще до суду.
Троє підсудних буди виправдані. Це – Ялмар Шахт, Франц фон Папен та Ганс Фріче. Всі троє виправданих були заарештовані місцевою владою відразу після того, як вони залишили в’язницю Нюрнберзького трибуналу. Пізніше вони постали перед судом щодо денацифікації та були засуджені на різні терміни позбавлення волі. Але ці суди діяли вже на інших правових підставах.
Деякі злочинці подавали прохання про помилування. Редер просив замінити довічне ув’язнення, а Герінг, Йодль і Кейтель бажали замінити повішення розстрілом. Усі їхні прохання було відхилено.
ХТО УНИК СТРАТИ?
Але засновник гестапо і головнокомандувач люфтваффе Герман Герінг таки оминув петлю. В ніч на 15 жовтня 1946 року – всього за дві години до запланованої страти – він проковтнув маленьку скляну капсулу з ціаністим калієм. По одній з версій отруту передала Герінгу дружина при прощальному поцілунку. У передсмертній записці неї ж нацист написав, що готовий померти через розстріл, але не таким негідним чином, як повішення. «Я вирішив накласти на себе руки, щоб не бути страченим моїми ворогами таким жахливим чином», — написав Герінг.
ЯК СТРАТИЛИ ЗАСУДЖЕНИХ?
Рано-вранці 16 жовтня 1946 року нацистські військові злочинці були по одному повішені у тюремному спортзалі. Там, де ще кілька днів тому американські солдати грали у баскетбол стояли три шибениці. Нацистів страчували по одному, але щоб прискорити процес, чергового засудженого вже вводили, поки попередній бовтався на шибениці. «Я сподіваюся, що ця кара стане останнім актом трагедії Другої світової війни», — сказав Артур Зейсс-Інкварт, останній із 10 повішених, коли його вели на шибеницю. Після нього у спртзал внесли ще й Герінга. Звісно, мертвого, щоб засвідчити всіх, що він справді помер.
Нюрнберським катом став американський сержант Джон Вудс. Потім він зізнався репортеру журналу Time, що пишається своєю роботою. «Як я дивлюся на цю роботу з повішанням? Хтось має це зробити… 10 людей за 103 хвилини. Це швидка робота», – сказав Вудс.
Після страти тіла засуджених під суворою охороною доправили до мюнхенського крематорію, де їх спалили. Прах злочинців розвіяли за вітром. Для того, щоб не створювати місць можливого паломництва прихільників нацизму.
ЧИ БУЛИ ЗВИНУВАЧЕНІ ПІД ЧАС ПРОЦЕССУ УПА ЧИ СТЕПАН БАНДЕРА?
Ні Степан Бандера, ні Андрій Мельник, ні ОУН, ні УПА у вироку Нюрнберзького трибуналу не фігурували, а згадувалися лише у деяких поданих на процесі документах. Згадувались як «жертви нацистських репресій»! У циркулярі айнзацгрупи С-5 від 25 листопада 1941 року, наприклад, говорилося, що «рух Бандери» ОУН(б) готує антинімецьке повстання з метою створення незалежної української держави. Усіх бандерівців наказувалося розстрілювати, а протоколи їхніх допитів передавати до вищих інстанцій.