27 та 28 квітня в історії Запоріжжя: Перша українська школа та готель “Театральний”

27 та 28 квітня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1918

ПЕРША УКРАЇНСЬКА ШКОЛА ТА СВЯТО ШЕВЧЕНКА

Після звільнення Олександрівська від більшовиків у квітні 1918 року суспільне життя місто значно змінилося. Наприклад, свідок подій того року і наш земляк Гаврило Гордієнко ставлення ранньої більшовицької влади до Тараса  Шевченка описував так:

 «Тоді в очах совєтської влади Шевченко був таким самим «контрою», як, наприклад, і Грушевський. Більшовицькі банди виколювали очі на портретах Шевченка й самі портрети його профанували, дерли, топтали їх».

А ось 28 квітня 1918 року, вже при українській владі, в Олександрівську відбувається урочисте свято, як присвячене пам’яті Тараса Шевченка. Місце його проведення, як повідомляла газета «Січ» – «Перша українська народна школа Олександрівська». Привід — закінчення «першого шкільного року». Серед гостей заходу – представники військово-цивільної влади, просвітницьких товариств,  вчительських та українських організацій, галицькі січові стрільці.  Саме свято – «літературно-вокальна програма від дітей першого та другого відділів школи».

До речі, та сама «Перша школа» і зараз є такою – школою №1. І вона має ім`я того самого Тараса Шевченка – ще з 1920 року.

КУРСИ  УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

А ще 28 квітня 1918 року в Олександрівську відбуваються Загальні збори Вчительської спілки. Їх рішення №1 – «відкрити курси української мови». Подія – історична. Бо звісно ж, у царські часи  в Олександрівську  українську  мову офіційно ніколи й ніде не викладали.

Навіть перша міська  україномовна газета «Січ» з’явиться лише у травні 1918 року (скоро про неї докладно розповім). Причому у випусках цієї газети, наприклад,  будуть навіть пояснювати читачам, як треба правильно читати українські літери «и», «є» та «е». Тут  знову змушений нагадати – все це у місті, більшість населення якого під час перепису 1897 року назвала своєю рідною мовою українську!

А так  Олександрівськ 1918 року описувала вчителька Марія Могилко-Гордєєва (росіянка, яка переїхала до нашого міста із Петрограду в 1916 році): «Решили перевести преподавание в школах на украинский язык, но не было учителей, знающих литературный украинский язык… В повседневных делах часто украинцы оказывались в затруднительном положении. Так, например, из Киевского Округа пришел приказ писать все донесения по службе на украинском языке. Отдать приказ – это просто, а вот выполнить его: даже самые щирые украинцы досконально знали только простой народный украинский язык».

Одна з перших ластівок українізації – ті самі курси української мови. Вони почнуть свою роботу 14 травня у Пушкінській школі. Будівля цього навчального закладу знаходилася на місці сучасного Будинку Друку (Соборний 152) та була вщент знищена вже  1943 року. Курси відкривають, як повідомляється в пресі, «ідучи на зустріч  біжучій хвилі, зважаючи велике значення негайної й належної українізації різних державних та громадських установ». Організатори курсів – Олександрівська вчительська спілка та товариство «Просвіта».

1923

ЕМІГРАЦІЯ МЕНОНІТІВ

28 квітня 1923 року з Хортиці (зараз — Верхня Хортиця) виїжджає перша за радянських часів група менонітських емігрантів. Кількість – 726 осіб. Виїжджали із СРСР залізницею через кордон з Латвією. Згодом добиралися за океан –  до Канади.

Ця подорож наших вже колишніх земляків завершилася у липні  1923 року. Толі члени 121 менонітської родини наших вже колишніх досягли Канади та оселилися на  території штатів Альберта, Саскачеван та Манітоба. Їх там приймали меноніти, які покинули наш край ще наприкінці  ХІХ століття. До речі, саме у  ті  часи та завдяки менонітам на мапі Канади з’явилися перші назви українського походження – наприклад, «Хортиця».

 Загалом лише  у 1923 році, за інформацією знаної дослідниці історії менонітів Наталі Венгер,  емігрували 1342 мешканці Хортицького району. До 1926 року включно виїхали з країни ще 350 хортицьких менонітів. Того ж року радянський режим офіційно заборонив еміграцію менонітів. «Проте завдяки клопотам родичів, які мешкали за межами СРСР, родинам вдалося виїхати й у 1927-1929 роках», – пише Наталія Осташева-Венгер. Загалом з 1923 по 1929 роки з України виїхало близько 12 тисяч менонітів.

1937

ВУЛИЦЯ ТРЕГУБЕНКА

27 квітня 1937 року газета «Червоне Запоріжжя» згадує першу історичну назву сучасної вулиці Трегубенка. Свою історію вона починала під скромною назвою «Друга Поперечна». На зорі існування Шостого селища таке дійсно було – Поперечні та Повздовжні («Продольные») вулиці. Наприклад, Першою Поперечною була сучасна вулиця Фанатська (екс-Добролюбова), а аж Восьмою поздовжньою – сучасний Соборний проспект.

Але наприкінці 1930-х років колишня Друга Поперечна вже має назву на честь Калініна – голови радянського уряду. А потім ще й встигла перейменуватися на вулицю Кагановича – на честь ще одного радянського діяча.

І це ще не все. Під час німецької окупації це була вулиця Іогана Гете. У 1957 році – ім’я Кагановича змінила на назву «Фестивальна». А вже 1963 року вулиці надали сучасну назву – на честь багаторічного директора «Дніпроспецсталі» Олександра Трегубенка.

1946

ВІДНОВЛЕННЯ ШКІЛ

Збіг – 27 квітня, але вже 1946 року, та ж газета «Червоне Запоріжжя» знову згадує про вулицю, яку ми зараз знаємо як Трегубенка. Повідомляють, що тут відновлена після наслідків війни одна із  міських шкіл – №24. Вона працювала на вулиці Трегубенка до 1975 року. Потім 24-й номер  надали іншій щойно збудованій школі міста – на Бабурці. Будівлю ж за адресою Трегубенка, 18  у 1976 році передали науково-дослідному інституту “Діпрогазоочистка”.

До речі, 27 квітня 1946 року преса повідомляє про відновлення ще однієї запорізької школи – №12. ЇЇ будівля була побудована ще у 1936 році на вулиці 8 березня (зараз – проспект Моторобудівників). Під час Другої світової війни шкільна споруда зазнала невеликих, але все ж таки  пошкоджень. Відбудував школу завод, який в ті часи публічно називають «поштова скринька №18» – сучасний «Мотор».

1956

РЕСТОРАН «ТАВРІЯ»

27 квітня 1956 року запорізькі газети повідомляють про відкриття нового закладу харчування. «В місті Запоріжжі відкритий ресторан «Таврія»,  – розповідають журналісти. Ресторан має два зали та працює щодня без вихідних – з 11 години ранку до 1 години ночі. «Великий вибір гарячих та холодних закусок», «обіди за загальнодоступними цінами» та «грає оркестр» – так рекламують  новий ресторан.  У 1956 році цю рекламу завершують так: «Адреса ресторану: проспект Леніна, 178, зупинка трамвая проспект Жданова». Одне речення, а змінилось все, окрім номера будинку!

А ще про ресторан «Таврія» мені довелось якось почуті цікаву історію. Переповідаю Олександра Челпанова :  «У ті часи (1950-1960-ті роки) дівчата у всіх дворах грали у “класики”. І ось те місце, куди потрапляла битка і згоряли всі бали, називалося “Ресторан “Таврія”. Ці класики, накреслені крейдою були у всіх дворах, незалежно від відстані  до цього ресторану. Ми жили в районі ресторану “Березки”, але в класиках була саме “Таврія”. Тоді я був малий і ні найменшого уявлення не мав, де знаходиться ресторан “Таврія”. А коли виріс, то його переробили в “Молочний бар”.» Цікаво, чому було саме так? Можливо від того що як раз у полі «ресторан» занулялися всі бали – наче «просаджував всі гроші» у ресторані?

А ще згодом у ресторану “Таврія” з’явиться навіть свій філіал – ресторан “Поплавок” на березі Дніпра. Нижче – його реклама.

1956

ГОТЕЛЬ «ТЕАТРАЛЬНИЙ»

А ще у квітні 1956 року в Запоріжжі відкривається ще один помітний заклад. До речі, теж із рестораном.  Це – готель «Театральний». Його збудували  на місці колишнього готелю «Інтурист», який був зруйнований у 1943 році.

Колишня будівля була збудована ще на початку минулого століття у модерновому стилі. Нова – яскравий приклад  повоєнного  радянського неокласицизму, належить до цінної спадщини 1950-х років. Споруда готелю зведена за проєктом архітектора Штейнфайєра. Останній досить плідно попрацював у Запоріжжі у повоєнний час. Наприклад, за його проєктами збудовані Гідротехнікум, 5-й корпус ЗНУ, будинок із кінотеатром «Комсомолець» на сучасній Базарній, школа №59.

До речі, готель «Театральний» буде одним із героїв нашої недільної прогулянки Старим містом. Є нагода та трохи часу! Перша за довгий час екскурсія відбудеться 30 квітня (починаємо о  15:00). Гуляємо маленькою компанією, тому вільних місць залишилося дуже мало. Подробиці, умови та реєстрація – ось тут.

Це були події 27 та 28 квітня в історії Запоріжжя. Співавторами цієї мандрівки у часі стали – Євген Зав’ялов та Наталя Шулімова. Щиро вдячний їм та всім небайдужим добрим людям за підтримку та донати! Далі буде!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Але продовжую вам розповідати про рідне місто в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 28 квітня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!