14 грудня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту. До речі, сьогодні сайту akbash.zp.ua виповнилося 2 місяці. Щиро дякую всім, хто читає, коментує та підтримує! Завдяки вашим донатам заходимо на новий місяць життя – далі буде!
1906
Олександр Цфасман
14 грудня 1906 року в Олександрівську народився Олександр Цфасман – видатний піаніст, композитор, один з перших радянських джазменів.
Про себе Цфасман писав : «Народився у Олександрівську у родині перукаря». Батькам композитора – Науму та Пауліні Цфасман – належала у нашому місті так звана «Перша перукарня». «Комфортно обставлений» заклад, де жінок могли “елегантно зачесати”, немов “паризьких модниць”, розташовувався в одній з кращих будівель міста – прибутковому будинку Лящинського на вулиці Соборній (зараз – Соборний, 52). Де який час в квартирі на другому поверсі будинку проживала і родина Цфасманів.
У вільний від перукарства час Наум Цфасман любив музику і навіть грав на скрипці. Пристрасть передалася й синові Олександру. Займатися музикою він почав із семи років – спочатку на скрипці, потім на фортепіано. У 1918 році Цфасмани залишили Олександрівськ. Згодом Олександр став одним з найвідоміших музикантів країни. Він керував першим в СРСР джазовим ансамблем «Амо-джаз» та оркестром Всесоюзного радіо. Автор багатьох естрадних шлягерів, пісень до кінофільмів та симфонічних творів.
У жовтні 2020 року на фасади будинку Лящинського було створено мурал з портретом Олександра Цфасмана. Він виконаний художником Олександром Корбаном у стилі «поп-арт».
1979
Відкриття заводу “Весна”
14 грудня 1979 року на Бабурці відкривається завод магнітофонів “Весна”. До цього легендарні магнітофони випускали не на окремому підприємстві, а на багатопрофільній “Іскрі”.
До речі, у 1970-1980-ті роки касетники родом із Запоріжжя – мабуть, найпопулярніші в СРСР. Переносні запорізькі “мафони” народ любить, навіть попри їхні недоліки – вони нещадно жують дефіцитні касети, часто відмовляються працювати без устромленого в потрібне місце сірника і не менш часто втрачають кришку касетоприймача. Серед радянських меломанів навіть був поширений такий жарт: «Магнітофон «Весна – нічого спільного з весною, нічого спільного з магнітофоном!”
Проте продукцію “Весни”, повторюся, любили. Наприклад, лише за один 1989 рік на запорізькому заводі було випущено майже 40 тисяч магнітофонів. Втім, конкуренцію із західними аналогами наші магнітофони не витримали. У 1995 році їх виробництво було припинено.
1987
Опитування по мостах
У грудні 1986 року у Запоріжжі був створений так званий «Комітет по Хортиці». Ініціаторами створення неформальної організації були журналісти низки запорізьких газет. Серед яких – майбутній керівник національного заповідника «Хортиця”, а на той час головний редактор видання «Дніпробудівець” Костянтин Сушко.
Серед задекларованих пунктів діяльності Комітету: слідкування за порядком в заповіднику, боротьба з браконьєрством, збереження рідкісних видів рослин і тварин тощо. Але найрезонанснішою стає боротьба організації проти будівництва мостового переходу через острів Хортиця.
Проєкт будівництва мостів, що перетинали б Хортицю, був прийнятий ще у 1980 році. Але на думку багатьох екологів та громадських діячів такі плани мали варварський характер стосовно острова, адже порушували екосферу заповідника. Натомість «Комітет по Хортиці» пропонував альтернативні варіанти – наприклад, будівництво нового моста південніше острова, чи його зведення моста вище греблі Дніпрогесу.
Врешті решт Комітет ініціював своєрідний референдум – опитування-анкетування мешканців Запоріжжя з допомогою газети «Індустріальне Запоріжжя». І міська влада на нього погодилася, бо чиновники були впевнені, що втомлені транспортними проблемами запоріжці, підтримають варіант будівництва мостового переходу через Хортицю.
Результати опитування були оприлюднені у грудні 1987 року. І як виявилося, запоріжці, які взяли участь в опитуванні, не підтримали проєкт будівництва через острів Хортицю. За нові мости біля мостів Преображенського проголосували 319 осіб. А ось за варіант будівництва мосту південніше Хортиці віддали свої голоси майже 2 тисячі запоріжців.
2000
Трамвай на проспекті
14 грудня 2000 року Запорізький міськвиконком приймає резонансне рішення – про демонтаж трамвайних колій на ділянці центрального проспекту від вулиці Лермонтова (зараз – В’ячеслава Зайцева) до річкового порту. Аргументи – «треба розвантажити проспект та розширити його проїжджу частину», «вібрація, яка походить від трамвая, руйнує навколишні житлові будови» та «критичний фінансовий стан Запоріжелектротрансу».
Ініціатива міського голови Олександра Поляка викликає шалений супротив. До редакцій ЗМІ, міськради, виконкому та особисто мера надходить безліч листів від мешканців міста: «незаможних верств населення, громадських організацій та трудових колективів з проханням не чіпати трамвай на проспекті». Аргументи противників – «трамвай – екологічний транспорт», «доступний та дешевий», «з’єднує місто з низкою великих промислових підприємств», «хто повезе лаву людей з річкового порту?». В одному з листів до журналістів робітник «Запоріжсталі» Алейников пише навіть таке: «Перш ніж ламати, треба збудувати паралельні колії на вул. “Правди” або 40 років Радянської України. Натомість нам обіцяють автобуси з вихлопними газами та високою платою за проїзд… Хтось отримає гроші за здачу в металолом рейок, сталі, мідних дротів, залізобетонних плит, шпал. А ще візьмуть з міського бюджету гроші за демонтаж трамвайної колії, ліквідують робочі місця. Ось які «благодійники»!».
До речі, на початку 2000-х загальна довжина трамвайних колій від Лермонтова до порту – 7,2 км. На цій ділянці курсують трамваї чотирьох маршрутів: 1-го, 2-го, 4-го та 7-го. У часи пік частота їхнього руху становить 41 вагон на годину.
Вже у березні 2001 року депутати Запорізької міськради двома третинами голосів проголосують проти ініціативи Олександра Поляка. Але через рік – у вересні 2002 – депутати ради нового скликання – приймуть рішення «Про припинення трамвайного руху на проспекті Леніна». Остаточно рух трамваїв від вулиці Лермонтова у напрямку річкового порту буде припинено у березні 2004 року.
Друзі, сподіваюсь що і ця мандрівка у часі – вам сподобалась і буде корисною. Якщо є бажання та змога подякувати чи підтримати – і сайт, і особисто мене, то буду щиро вам вдячний! Бо запорізькі добровольці, так склалося, ніякої зарплатні не мають. Не жаліюся, просто констатую факт. Дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 14 грудня 2022. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!
