14 листопада в історії Запоріжжя – в цей день відкривали головну будівлю Дніпробуду, а також перейменовували проспект, вулицю та навіть цілий район у Запоріжжі.
1927 рік
Управління Дніпробуду.
14 листопада 1927 року свою повноцінну штаб-квартиру нарешті отримує Управління Головного інженера Дніпробуду. Будівництво ГЕС та греблі триває вже майже 8 місяців, а головна його контора до цього часу, що називається, блукала по Кічкасу – розміщувалася то в конторі колишнього заводу Мартенса, то й зовсім у колишньому аптечному складі.
Тепер нарешті у нього шикарний офіс – дуже помітна будівля у дусі конструктивізму. «Батьки» споруди – архітектори Марк Фельгер та Самуїл Кравець. До речі, вони ж працювали й над проєктом відомої харківської будівлі Держпрому.
Розташування головної будівлі Дніпробуду можна позначити сучасною адресою «бульвар Вінтера, 10». Воно й досі тут і знаходиться. Щоправда, під час Другої світової війни колишнє Управління серйозно постраждало. До 1952 року його майже заново відбудували під керівництвом знакового для Запоріжжя архітектора – Георгія Орлова.
Під час відбудови змінився зовнішній вигляд будівлі. Над дахом з’явилася невелика вежа, а фасад був прикрашений ліпниною та радянською символікою. Вийшов такий собі симбіоз конструктивізму та радянського неокласицизму – щось співзвучне архітектурному стилю Ар Деко.
1941
Василь Пойденко
14 листопада 1941 року під Москвою загинув наш земляк льотчик Василь Пойденко. В цей день ланка винищувачів, якою командував запоріжець, прийняла бій проти 26 німецьких літаків. Декілька «месерів» було збито, але до аеродрому не повернувся і літак лейтенанта Пойденко. За свідченням очевидців, свій збитий літак наш земляк зміг направити якомога далі від містечка Апрелівка, над яким тривав бій. Винищував впав у лісі, в районі торф’яних боліт. Пойденку на той час було лише 26 років.
Багато років льотчика вважали зниклим безвісти. Поки в червні 1967-го під час будівельних робіт ковш екскаватора не підняв з триметрової глибини підняв частину крила літака… Потім знайшли фюзеляж і останки льотчика. На гімнастерці зберігся орден Червоного Прапора № 6316 Саме за цим номером вдалося встановити ім’я льотчика.
23 червня 1967 року останки Василя Пойденка були доставлені до рідного міста. Тисячі запоріжців прощалися із льотчиком у ДК Дробязко – саме на паротягоремонтному заводі (зараз – ЗЕРЗ) свого часу працював слюсарем Пойденко. Останки льотчика перепоховали на Капустяному кладовищі. Рішенням виконкому Запорізької міськради № 180 від 20 червня 1985 року вулиця Паровозна в Жовтневому (зараз – Олександрівському) районі була перейменована на вулицю імені Василя Пойденка.
1961
«Десталінізація»
14 листопада проходить «десталінізація» одразу декількох запорізьких топонімів. Саме в цей день міськвиконком надає сучасної назви проспекту Металургів. Це вже четверте ім’я в історії однієї з найпомітніших запорізьких вулиць. У 1929 році вона отримала назву Алея Ентузіастів імені Серго Орджонікідзе. З 1941 по 1943 роки прожила під ім’ям Тараса Шевченка. А в грудні 1949 з нагоди 70-річчя тодішнього радянського вождя стала проспектом Сталіна.
Того ж дня змінює свою назву ще одна вулиця міста – Сталінградська на 14 селищі у тоді ще Орджонікідзевському районі. Вулиця з житловими бараками отримала свою першу назву у 1949 році. 1961-го її змінили на ім’я «Волгоградська». Щось підказує, що і ця назва теж буде змінена.
Окрім двох вулиць 14 листопада 1961 року змінює свою назву і цілий район міста. Замість Сталінського з’являється Жовтневий. Через 55 років він знову буде перейменований – на Олександрівський район.
1981
Микола Сафошин
14 листопада 1981 року перестало битися серце заслуженого тренера України Миколи Даниловича Сафошина. Микола Сафошин народився ще в Олександрівську – 28 березня 1918 року. В 1933 у в Запорізькому міському Будинку фізкультури почав займатися боротьбою. Був учасником Другої світової війни. Після неї двічі – у 1948 та 1950 роках – ставав чемпіоном країни з греко-римської боротьби.
По завершенню борцівської кар’єри успішно займався тренерською діяльністю. Серед його вихованців – неодноразовий призер чемпіонатів СРСР Едуард Кляхін, срібний призер Олімпійських Ігор Шота Ломідзе та дворазовий чемпіон світу Сергій Рибалко.
Похований Микола Данилович на Першотравневому кладовищі Запоріжжя.
Друзі, сподіваюсь що і ця мандрівка у часі вам сподобалась і буде корисною. Якщо є бажання та змога подякувати чи підтримати – і сайт, і особисто мене, то буду щиро вам вдячний! Бо запорізькі добровольці, так склалося, ніякої зарплатні не мають. Не жаліюся, просто констатую факт. Дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 14 листопада 2022. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’яковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!