109 років тому – 20 жовтня 1913 року – було офіційно відкрито будівлю Хортицької вчительської семінарії. Її побудували менноніти. Зараз це архітектурна пам’ятка. Розповідаю сьогодні про цю цікаву будівлю.
Перед нами ще один запорізькій об’єкт з Державного реєстру нерухомих пам’яток України. У Держреєстрі він опинився вже цього року. Будівлю долучили до нього Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України від 25 січня 2022 року № 22,як пам’ятку архітектури місцевого значення.
Побудовано цю будівлю ще 1912 року, але офіційне відкриття вже 1913-го. До речі, з того часу й до сих пір тут навчають. Перерви робили лише в воєнні часи, коли тут приймали хворих та поранених.
Спочатку у цих стінах готували вчителів для менонітських навчальних закладів. Адже колоністи приділяли велику увагу освіті. Кожен з хортицьких менонітів зобов’язаний був сісти за шкільну парту по досягненню 6-річного віку. Начальна школа була у кожному менонітському селі. А ось педагогів для них навчали саме тут – у Хортицькій вчительський семінарії (Lehrerseminar).
Пізніше – вже за радянських часів – вчительська семінарія стала Верхньо-Хортицьким педтехнікумом. Потім – педучилищем. До речі, тим самим, який потім переїхав до нової будівлі на Бабурці і зараз є Запорізьким педколеджем. З 1970-х років тут розміщуються класи – спочатку 82-ї школи, потім 81-ї, зараз тут – навчально-виховний комплекс II-III ступенів № 82 з виробничим навчанням.
Знаходиться ця будівлі на вулиці з дуже символічною назвою – Розенталь. Саме вона колись була кордоном між двома менонітськими селищами – Хортицею та Розенталем. Зараз це все Верхня Хортиця. Дістатися сюди можна, наприклад, на 76 маршрутці або ж під час моєї екскурсії “Верхня Хортиця: втрачений рай” – коли це стане можливим.
І обов’язково зверніть увагу на архітектуру Вчительскої семінарії. У цьому плані це одна з найоригінальніших споруд Запоріжжя. Особливо вражає головний фасад. Погодьтеся: цей парадний вхід дуже крутий! Навіть складно виділити якусь одну родзинку та вибрати, що вражає тут найбільше: центральний шпиль над входом чи крила цього шпиля, що хвилями злетають вгору? Вітражне шестикутне вікно над дверима чи кругла “рама” цього вікна у вигляді омеги? Сама ця “омега” чи майстерна цегляна кладка “ялинкою” з якої вона виконана? Напевно, таки все вищезгадане разом!
Архітектурний стиль будівлі явно тяжіє до модерну. Але в той же час у нього більше відмінних ознак так званого “цегляного” стилю: пілястри, лиштви, сандрики і лише цегла, у якості будівельного та оздоблювального матеріалу.
До речі, про цеглу. Червона дуже якісна цегла власного виробництва – одна з «фішок» Хортицької колонії. Ще у позаминулому століття адміністрації менонітських селищ вимагали будувати нові будинки, застосовуючи випалену червону цеглу та глиняну черепицею. Головним чином для того, щобпоселення не потерпали від пожеж. Усі менонітські будинки мали «фірмову» однакову кам’яну кладку.
Цегла клалася у спосіб, як це робили ще в Голландії. Схема така: першу цеглину клали у довжину, уздовж стіни, а наступну – упоперек. Ті цеглини, що лежали вздовж стін, зміцнювали їх у довжину, а поперечні надавали додаткової міцності стінам по ширині. Такий принцип голландської кладки надавав надзвичайної міцності будівлі. Не дуже поширений у нас, він був найпопулярнішим у всіх західноєвропейських містах. В Німеччині таку кладку називали готичною, або польською. Хтось може назвати і «англійською», бо поширена вона й там. У нас прийнято називати її «фламандською» – на честь походження наших хортицькіх менонітів.
