58 років тому – 18 жовтня 1964 року – найсильнішою людиною на планеті став запоріжець Леонід Жаботинський. Саме в цей день наш земляк у олімпійському Токіо здобув «золото» в змаганнях найсильніших важкоатлетів.
Як Жаботинський став запоріжцем
«Ну що ж, наші дівчата знають, за кого виходити заміж!». Такими словами на початку 1960-х зустрічав у Запоріжжі уродженця Сумщини Леоніда Жаботинського тодішній голова облради профспілок та майбутній директор «Дніпроспецсталі» Микола Єльцов. Приїхавши одного разу на змагання до Запоріжжя, важкоатлет Жаботинський зустрів тут кохання всього свого життя.
«Разом із товаришем після спартакіади у Запоріжжі, де я переміг, вирішили сходити до концертної зали імені Глінки на виступ Тарапуньки та Штепселя. Квитків у касах, зрозуміло, не було – це ж самі Тимошенко та Березін. Але ми все-таки впросили адміністратора посадити нас хоча б на стільці приставки. Я сів біля дівчини, яка прийшла з мамою. Під час виступу артистів ми розмовляли, і я навіть запросив її на побачення…», – так описував визначну подію сам Жаботинський. У результаті запоріжанка Рая настільки підкорила серце спортсмена, що Леонід вирішив переїхати до Запоріжжя та одружитися. До речі, цю історію одного разу вже відомий чемпіон розповів і дуету «Штепсель та Тарапунька». Ті за своєрідну роль свах зажадали «магарича». «Добре тоді посиділи», – згадував Леонід Іванович.
Запорізький богатир
Місто за порогами подарувало Леоніду не лише дружину Раю, а й всесвітню спортивну славу – переїхавши до Запоріжжя, спортсмен ставить свій перший світовий рекорд, вперше стає чемпіоном СРСР та призером чемпіонату світу. До речі, успіхи Жаботинського якось вирішили гідно оцінити запорізькі автомобілебудівники. Кремезному богатирю «комунарівці» вручили, звісно ж, найцінніше, що в них могло бути – «Запоріжець». Горбатий!
«З моїми зростом та вагою у півтора центнера довелося посилювати підвіску та прибирати ліве переднє крісло. Так і керував машиною – сидячи на задньому сидінні», – пригадував Жаботинський. Та ще й додава: «Бувало, застрягну десь на острові Хортиця – я дуже любив там бувати, – вийду з машини, підніму її, переставлю і далі в дорогу!».
Жаботинський та Власов
А тепер повернемося у 1964-й. Цього року мало хто з радянських спортсменів може посперечатися у популярності із двома важкоатлетами – запоріжцем Леонідом Жаботинським та москвичем Юрієм Власовим. За їхньою напруженою дуеллю на спортивних помостах із завмиранням серця стежить чи не вся країна.
Скандального резонану набуває чемпіонат СРСР з важкої атлетики, який відбувається у 1964 році у Києві. «Завтра – завершальний день змагань. Квитки цього дня вже давно продані. Барвисті афіші ще задовго до старту змагань повідомляли про майбутній поєдинок двох чудо-богатир – московського інженера Ю. Власова та студента із Запоріжжя Л. Жаботинського….» – пише у 64-му газета «Труд». Проте дві найсильніші людини планети не зустрілися у Києві. Організатори заради інтересу глядачів пішли на обман – Жаботинський вийшов на поміст сам.
Токіо-64
Натомість Жаботинський та Власов зустрілись вже на олімпійському помості в Токіо. Битва найсильніших людей планети стає однією з найголовніших прикрас Олімпійських ігор-64. Японські газетяри пізніше навіть напишуть таке: «Хто не бачив змагань суперважкоатлетів, той не бачив токійської Олімпіади». Згадаймо це легендарне протистояння.
До старту турніру важкоатлетів-«надтяжів» у Токіо запорожець Жаботинський – лише претендент на одну з нижчих сходинок п’єдесталу: виступати нашому земляку треба з травмованим плечем та ще й проти живої легенди важкої атлетики Юрія Власова. Москвич щосили рветься до свого другого олімпійського «золота».
Напередодні Олімпіади Власов знову відбив у Жаботинського статус світового рекордсмена – набрав у триборстві 562,5 кг. Треба додати, що вага нашого земляка перевищувала вагу фаворита на 18 кілограмів, тому щоб виграти золоту медаль, йому потрібно було подолати вагу на 2,5 кг більше суперника.
Про те, що саме на москвича, як на переможця, розраховують чиновники СРСР, свідчить і такий факт – він несе прапор Радянського Союзу на церемонії відкриття Олімпіади. Напевно розраховували, що Власов стане прапороносцем і на закритті.
Бій
18 жовтня 1964 року величезний зал «Сібуя» в олімпійському Токіо не зміг вмістити всіх бажаючих побачити поєдинок тріумфатора Олімпіади в Римі Власова та його головного конкурента – Леоніда Жаботинського. Після двох підходів Власов обганяє Жаботинського на п’ять кілограмів. А ось запоріжець під час своєї другої спроби ледь не впав. Здалося, що олімпійське золото вже в руках москвича.
Але потім сталося те, що досі обговорюють шанувальники спорту та спеціалісти. За словами самого Власова, перед третьою спробою за лаштунками помосту до нього підійшов Жаботинський і сказав: «Ти – перший, я – другий. Американців перемогли, давай на цьому закінчимо». Післяцієї розмови Власов не зумів узяти рекордну вагу. А Жаботинський…
Переможна вага
Для перемоги на Олімпіаді запорожцю в останній спробі поштовху необхідно було брати фантастичну вагу – 217,5 кг. І запорожець її замовив. І штовхнув: «Штанга пішла вгору так легко, ніби я піднімав не два з лишком центнери, а клав валізу на верхню полицю», – згадуватиме пізніше Леонід Жаботинський.
У Власова, що погнався за світовими рекордами, спроб на те щоб виправити ситацію вже не було. Наступного дня американські газети виходять із заголовками на кшталт «Один радянський обдурив іншого!». «Радянський Спорт» рапортує просто: «Жаботинський – чемпіон Олімпіади! Власов – другий».
«Я був сильніший»
“Я був задушений сльозами, жбурнув срібну медаль у вікно…”, – писав засмученний москвич Власов. А потім ще довго розповідав про те, що запоріжець його надурив.
«Це чутки і плітки невдахи, що програв. Я завжди перемагав чесно! Перемоги у спорті добиваються не лише силою, а й умінням змагатись. Потрібно бути готовим не лише фізично, але психологічно та тактично. Я був на той момент сильнішим за Власова. І я переміг. Можу сказати, що не зробив би тоді Власов, я б у нього все одно виграв. Якби навіть він пішов на рекорд і підняв би, скажімо, 225, я все одно штовхнув би більше і став першим», – розповів якось вашому покірному слузі Леонід Жаботинський.
Імператор? Ну той що!
Головному тріумфатору Токіо довірили згодом важливу місію – нести прапор СРСР на церемонії закриття Олімпіади. Тут запорожець відзначився знову – мало того, що ніс 16-кілограмовий прапор через весь стадіон в одній витягнутій догори руці, так ще й наважився порушити етикет.
Правила останнього вимагали, щоб усі прапороносці схиляли прапор, проходячи повз імператорську ложу. Схилилися прапори всіх країн-учасниць Олімпіади. І лише радянський прапор не ворухнувся. Імператор Хірохіто в тиші, що настала, подивився на найсильнішу людину планети і мовчки знизав плечима…
«Я вчинив, як вважав за потрібне для громадянина своєї Батьківщини – проніс прапор гордо і красиво. І що, що там сидів імператор? На той момент я представляв увесь наш народ, ніс прапор нашої країни», – пояснював свій вчинок олімпійський чемпіон із Запоріжжя.
