Адреса: вул. Поштова, 18/ вул. Покровська, 21;
Будинок Захаріна (він же – Міський будинок) – найстаріша на сьогодні кам’яна будівля Запоріжжя. Вона була побудована ще в ті часи, коли всі цегляні споруди міста можна було перерахувати по пальцях. В Олександрівську зразка середини 19 століття це – три казенних будівлі, продовольчий склад та в’язниця! Остання була навіть окремо відзначена в книзі «Поїздка в південну Росію» Олександра Афанасьєва-Чужбинського, яка побачила світ у 1861 році. «Кращий будинок в Олександрівську – острог», – не без іронії зауважив відомий письменник і етнограф. І додав: «З будинків же рішуче немає чудових».
Зауважу: Олександрівськ, в якому побував Афанасьєв-Чужбинський – місто крихітне. Якихось три тисячі мешканців! І живуть вони переважно в плетених, обмазаних глиною та критих очеретом (або соломою) будиночках. По суті – у мазанках! Так, де-юре Олександрівськ – давно вже місто, фактично ж – цитата: «порядочная деревня». Втім, навіть іронічний Афанасьєв-Чужбинський передрік Олександрівську «завидну долю». У тих же подорожніх нотатках письменник зазначив: «Уже з’явилися спекулянти для покупки місць під будинки в Олександрівську … олександрівські пустирі будуть скоро забудовані».
Однією з перших ластівок перетворення Олександрівська став кам’яний будинок, що з’явився поруч з Покровським собором. Втім, заїзжджим «спекулянтом» господаря будинку аж ніяк не назвеш . Його прізвище можна зустріти у тій же книзі «Поїздка в Південну Росію». З нечисленних ще підприємств Олександрівська Афанасьєв-Чужбинський згадав і «лісову пристань купця Захар’їна». До речі, можливо саме ця цитата письменника послужила причиною того, що це купецьке прізвище сьогодні часто називають і пишуть неправильно. У документах 19 століття воно насправді писалася як «Захарін» -росйською “Захарин”, без м’якого знака.
У позаминулому столітті купці Захаріни – вже старожили Олександрівська. Їх прізвище згадується в документах ще часів Олександрівської фортеці. У 1781 році серед тутешніх купців значиться Афанасій Михайлович Захарін. Трохи пізніше в фортеці з’явився і його брат Лев. Основною спеціалізацією сімейного бізнесу була торгівля будівельними матеріалами – паленою цеглою та лісом. Проявляли активність Захаріни і на громадській ниві. Афанасій ще до кінця 18 століття встиг побувати на двох міських постах – обирався цивільним старостою і ратманом (буквально – «радник», помічник бургомістра або, як би зараз сказали, заступник мера). А на початку 19 століття старший Захарін досяг і вершини міської влади – з 1806 по 1809 роки був бургомістром Олександрівська.
З того часу представники авторитетної купецької дінастії майже ціле століття не відходили від керма містом. Різні Захаріни багаторазово обиралися на керівні посади – були бургомістрами, кандидатами по бургомістру (його заступниками в разі хвороби або недієздатності), міськими старостами і «гласними» (депутатами). Навіть перша в історії нашого Олександрівська-Запоріжжя посада міського голови дісталася теж представнику «захарінського» клану. У грудні 1872 на цей пост вперше заступив купець I гільдії Павло Захарін.
На той час 56-річний Павло Львович цілком міг би очолити і рейтинг найзаможніших людей Олександрівська, якщо такий би існував. Тільки для отримання статусу купця I гільдії Захаріну в 1863 році необхідно було оголосити про капіталі не менше ніж в 15 тисяч рублів. Серед активів Павла Львовича була лісова пристань (торговий склад лісоматеріалу) – «де товару зберігалося тисяч на десять». Належали йому і дві лавки в самому жвавому торговому місці міста – на Міський (Базарній) площі. Загальна площа цих крамниць – майже 200 квадратних метрів. Торгували тут «железным, юфтовым, скобяным и мелочными товарами» – «на п’ять з половиною тисяч». Також родині Захаріних належали салотопенний та цегельний заводи, 2853 десятини землі і кілька великих домоволодінь!
Серед цих володінь була і садиба біля Покровського собору. Її головна будівля – цегляний двоповерховий особняк. Точна дата початку його будівництва невідома. Але за версією цілого ряду істориків швидше за все це сталося на самому початку 1860-х років. Адже в середині цього десятиліття ця будівля вже згадувалася в документах. «Це був перший двоповерховий кам’яний будинок в Олександрівську, якому було призначене виконання основних, а саме житлових, функцій. Особняк побудований в псевдороманському архітектурному стилі », – стверджував в одній зі своїх наукових праць видатний запорізький історик Анатолій Карагодін.
Уважно розглядаючи будинок на розі Покровської і Поштовій можна помітити, що його перший і другий поверхи відрізняються. Верхній був надбудований трохи пізніше. Ймовірно, після того як Захарін вирішив зробити будинок прибутковим – тобто, призначеним для здачі в оренду. Чим більше квадратних метрів, тим вищий дохід! Серед установ-арендарів тут були, наприклад, поштово-телеграфна контора Олександрівського повіту і навіть Повітова управа.
Втім, ні заможність, ні впливовість Захаріна не допомогли йому уникнути банкрутства – як економічного, так і політичного. Свої останні вибори Павло Львович програв уже в 1893 році. Правда, кандидату на пост міського голови було тоді вже 78 років. Незабаром, в 1898 році, Захарін помер. На жаль, місце поховання одного з найвидатніших персонажів історії Олександрівська не збереглося. Павло Львович був удостоєний особливої пошани. Тіло його упокоїли у склепі, який обладнанали прямо у споруді Пилипівської церкви Олександрівська. Цей храм свого часу був побудований з ініціативи та за кошти саме Захаріна. На жаль, ще до Другої світової війни ця церква була зруйнована. Місце її розташування можна позначити районом нинішнього другого корпусу «Запорізької політехніки», недалеко від рогу сучасних вулиць Гоголя і Ак. Чабаненко.
Перед смертю Павло Захарін фактично позбувся і всього свого майна. У кредиторів купця виявилася і заставна на будинок на розі вулиць Покровської та Катеринославської (нин і -Поштова). Дворове місце, «колишнє Захаріна», викупив у позичальників підприємець Фелікс Мовчанівський. Новим майном Фелікс Францевич розпорядився незвично – передав його в міську власність! Так «старий захарінскій будинок» став «Міським будинком». Він як і раніше приносивприбуток у вигляді ренти, але вона надходив вже до міської казни. Приміщення відремонтованого і навіть добудованного будинку орендували у міста Олександрівське повітове земство, відомий місцевий нотаріус і домовласник Олексій Ланшін, а також офіс міського судді. І це щорічно приносило місту понад дві тисячі рублів!
Мешканці нашого міста щедрий жест Фелікса Мовчанівського оцінили на виборах. У 1901 році він був обраний міським головою Олександрівська. На цій посаді Фелікс Францевич служив, хоч і з перервою, але до 1917 року. Таким чином, колись захарінській будинок має пряме відношення відразу до чотирьох керівників міста Олександрівська. До трьох Захаріних та Мовчановського. Варто додати, що зараз (як, до речі, і в Олександрівську) дві міські вулиці носять прізвища героїв ї історії – Павла Захаріна і Фелікса Мовчанівського. Сам же будинок на розі Поштової та Покровської в 2021 році був занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, як пам’ятка архітектури місцевого значення.
