12 та 13 липня в історії Запоріжжя: приєднання Шенвізе та Берковський

12 та 13 липня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1893

ПОКРОВСЬКЕ БРАТСТВО

12 липня 1893 року в Олександрівську була створена ймовірно перша в історії міста  благодійна організація. Діяла вона при Покровському соборі, а ініціатором створення був протоієрей Іоанн Чорний. Організація отримала назву «Братство во имя Покрова Пресвятой Богородицы»  («Покровське братство»).

Головна мета діяльності організації – «вспомоществование всем бедным без различия вероисповедания». «Вспомоществование» відбувалося за декількома напрямками. Це – постачання нужденних одягом або надання коштів на придбання необхідних харчових продуктів та речей», «пошук занять і служб», «полегшення виховання дітей незаможних батьків», «турботи про сиріт» тощо.

Окрім надання матеріальної допомоги Покровське братство займалося й «забезпеченням населення духовною  їжею». У 1894 році «покрівці» організували першу безплатну бібліотеку нашого міста. У 1903 році, наприклад, відвідувачами бібліотеки були 395 осіб.

До речі, саме за ініціативою Покровського братства та під її бібліотеку  у нашому місті почалося будівництво будівлі, яка увійшла в історію під назвою «Народний дім» – на розі сучасних Поштової та Дніпровської вулиць. Деякий час тут і розміщувалася  братерська «бібліотека-читальня».

1911

РОЗШИРЕННЯ МЕЖ МІСТА

12 липня 1911 року значно змінюються територія та кордони нашого міста. Ще з 1905 року міська влада працювала над питанням приєднання  до Олександрівська менонітської колонії Шенвізе. Територія останньої – між Мокрою Московкою та станцією «Олександрівськ» Південної залізниці (зараз – Запоріжжя-1). У червні 1911 року рішення про це нарешті прийняла Міська Управа. А 12 липня воно було затверджено на державному рівні.

Разом із Шенвізе до меж Олександрівська долучили й ще декілька селищ – Нові Плани, Олексіївку, Новомиколаївку, Новоолександрівку,  Канкринівку, Поповку та Миколаївку.  «На території, що була приєднана до міста, на той момент проживало 12 тисяч людей,  у той час, як населення Олександрівська становило 26 тисяч  осіб», – розповідає про  це запорізький історик Руслан Шиханов.

«Колония Шенвизе и примыкающие к ней поселки, отделяясь от Александровска небольшой речкой Мокрая Московка, составляют естественное продолжение города, а потому должны быть включены в его пределы», – аргументувало  ініціативу Міністерство внутрішніх справ.  Серед інших аргументів – збільшення промислового потенціалу Олександрівська та податкових надходжень до міського бюджету (в першу чергу коштом потужної промисловості Шенвізе), а також інфраструктура – на території, яка долучалась до міста,  знаходились залізнична станція «Олександрівськ»  та тракт у напрямку Севастополя.

ШЕНВІЗЕ

Село Шенвізе було засновано ще наприкінці XVIII століття. Його перші мешканці – члени 17 родин менонітів-колоністів (73 людини). За походженням переважна більшість з них була фрізами – представниками найдавнішого з усіх сучасних германомовних етносів. Фризьке королівство колись займало територію сучасних Нідерландів та північної частини нинішньої Німеччини. Нині Фрісландія є провінцією на  півночі Нідерландського королівства.

Але у 1793 році перші «шенвізери»  прибули до нашого краю вже із прусських земель – з територій сучасних Польщі та Литви. Звідти привезли й назву «Schoenwiese» («Прекрасний луг»). Так називалося прусське село, де до переїзду мешкала частина переселенців. Перші «шенвізери» були досить вправними та успішними фермерами – їхали до нас зі своїми кіньми, худобою, знаряддями праці та грошима. Спочатку основним заняттям населення Шенвізе були землеробство та тваринництво – розведення коней, овець та свиней. Пізніше до цих сфер додалося ще й млинарство – у 1860 році в Шенвізе було вже 12 млинів. І це на три сотні наявного тоді населення – по одному млину на 25  місцевих мешканців!

Залізниця, яка добралася до Шенвізе в 1873 році, перетворила населенний пункт на потужний промисловий центр. Один за одним у Шенвізе відкривалися заводи – філіали хортицьких менонітських підприємств, а вітряки змінювалися великими паровими млинами.  На початку минулого століття вздовж обох сторін лише однієї вулиці Шенвізської (нині – ділянка Соборного проспекту, від ДК “Автозаз” до вокзалу) розташувався цілий ряд заводів. Із західного (нині непарною) боку розміщувалися були, наприклад, цехи підприємств «Лепп і Вальман» та «Коп і Гелькер». Із східного  – фабрики “Сини Гільдебранда і Прісс”, а також найбільший шенвізський завод Абрахама Копа. Вони  спеціалізувалися на випуску сільськогосподарських знарядь та машин, а також чавуну. Територію цього менонітського  проммайданчика зараз займає “Автозаз”.

Окрім машинобудування Шенвізе було славетне своїми паровими млинами. Не дарма його іноді називали “менонітським Міннеаполісом” – за аналогією зі світовим центром борошномельної промисловості. Лише одній компанії “Герман Нібур і Ко” тут належали чотири надсучасних потужних млини.  А ще у Шенвізе працювали млини Классена, Янцена, Щапанського, пивоварний завод Янцена, деревообробна мануфактура Губерта, ткацька фабрика Гардера, цегельний завод Генріха Губерта, олійниця Классена, безліч бакалійних, мануфактурних, галантерейних, пивних та інших магазинів, аптека тощо.

З 1911 року Шенвізе є невіддільною складовою частиною нашого міста. Зараз це – територія  Комунарського району Запоріжжя.

ПІВДЕННІ СЕЛИЩА

До Комунарського району зараз відносяться й інші селища, які долучилися до Олександрівська 12 липня 1911 року. Зараз це – територія переважно приватної забудови цього району. Наприклад, «Нові Плани» – селище при  станції «Олександрівськ» Південної залізниці, на сході від залізниці та Шенвізе. Згодом воно отримало назву «Південне».

З півдня до Шенвізе прилягали Канкринівка, Новоолександрівка, Новомиколаївка, Попівка та Олексіївка. «Вони розташовувалися  між річкою Кушугумкою та гілкою залізниці, що вела на пристань. Більшу частину їх мешканців складали працівники заводів Шенвізе та залізниці», – писав про ці села історик Руслан Шиханов.

У ранні радянські часи  майже вся територія  цих  сіл увійшла до міського селища імені Кірова.  Окреслимо його територію  за допомогою історика Юрія Князькова. «Колишнє селище нині – індивідуальна забудова між Привокзальною площею і вул. Луначарського (зараз -Привокзальна), залізницею, колишньою Дослідною станцією і Південним житловим масивом», – пише він у книзі «Історія шкіл Запоріжжя».

1932

ВІКТОР БЕРКОВСЬКИЙ

13 липня 1932 року в Запоріжжі народився Віктор Берковський – композитор, бард та науковець. Його батько – Семен (Самуїл) Берковський – працював бухгалтером на металургійному заводі «Дніпроспецсталь». Мати – Етель Герц – була відомим у місті лікарем-кардіологом. Віктор виріс на Шостому селищі, закінчив середню школу № 50, працював на «Дніпроспецсталі», згодом став професором.

Але більше Берковський відомий як композитор та автор-виконавець пісень.  Він почав писати пісні ще у Запоріжжі, у другій половині 1950-х років. Перші  репитиції Берковського пройшли у батьківській квартирі – у будинку №3  на проспекті Металургів. Віктор Берковський є автором понад 200 пісень. Серед бардівських хітів  до яких він  написав музику та  виконував – «Гренада», «Под музыку Вивальди», «Лошади в океане», «С любимыми не расставайтесь»…

Віктор Берковський помер після важкої тривалої хвороби 22 липня 2005 року. За три роки  на будинку № 3, що на проспекті Металургів, де в 1946–1961 роки  мешкав відомий композитор і вчений-металург, було встановлено меморіальну дошку. У 2020 році автор меморіальної дошки –  запорізький скульптор Борис Чак –  оновив дошку й зробив оригінальну підставку для квітів у вигляді половинки гітари.

1982

16-Й ТРОЛЕЙБУС

12 липня 1982 року в Запоріжжі відкривається рух тролейбусів новим маршрутом – вже 16-м! Взагалі на той час у Запоріжжі на всіх маршрутах працюють 220 тролейбусів. Загальна довжина тролейбусної мережі міста – понад 155 кілометрів.

Машини нового 16-го маршруту рухаються між Осіпенківським та Старим містом. Кінцеві зупинки –  «Вулиця Руставі» та «Вокзал Запоріжжя-2».  Особливість маршруту – тролейбуси їдуть через Хортицю! Cама тролейбусна лінія на острові з’явилася ще в 1975 році – щоб тролейбуси змогли оминати греблю Дніпрогесу, рух якою був деякий час закритий через реконструкцію.  

Вже за рік, у 1983 році 16-й  маршрут подовжать – до Арматурного заводу. Останній тролейбус №16 проїде Хортицею у 2002 році.

1985

КУБОК У «ОРБІТИ»!

Головна спортивна новина липня 1985 року – перемога запорізької «Орбіти» у розіграші Кубка СРСР із волейболу. У фінальному турнірі, який приймав запорізький спорткомплекс «Стріла», наші землячки зазнали лише однієї поразки у 10 зустрічах. Та й то вже після того, як оформили перемогу у змаганнях.

Першою підняла трофей над головою капітанка запорізької команди – майстер спорту Любов Букіна. Разом із досвідченою волейболісткою перемогу розділили: Тетяна Носач, Інна Колесник, Тетяна Солос, Вітана Мілішкевич, Тетяна Шевчук, Галина Штанько, Олена Шабовта, Вікторія Дамінська, Ірина Вчорашня, Людмила Браженко, Вікторія Бубенцова.

До першого гучного успіху запорізьку “Орбіту” привів заслужений тренер УРСР Володимир Бузаєв. За три роки під його керівництвом запорізькі волейболістки здобудуть ще один Кубок СРСР. А у 1990 році Бузаєв приведе «Орбіту» до найбільшого в її історії трофея – Кубку ЄКВ!

2005

ВАДИМ ГЕТЬМАН

12 липня 2005 року в Запоріжжі відкривають нову меморіальну дошку. Вона присвячена голові Нацбанку України  Вадиму Гетьману, який був вбитий 1998 року. Місце знаходження дошки – фасад будинку з адресом Поштова, 32-а  (сусідній з театром Магара, на розі Тургенєва та Поштової).

У цьому будинку Гетьман жив з 1969 по 1975 роки. Взагалі ж у Запоріжжі він працював ще з 1956 року –  в різних фінансових та планових установах.  Дошку відкрили до 70-річчя з дня народження Вадима Гетьмана.

Такими були події 12 та 13 липня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Співавторкою цього випуску стала Олександра Прохорова. Щиро дякую їй та всім добрим людям за підтримку та донати. Вони надихають та надають сил!

Друзі, продовжую вам розповідати про наше місто в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 13 липня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!