10 та 11 липня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1917
Пивоварний завод Янцена
10 липня 1917 року було ліквідовано єдине пивоварне підприємство Олександрівська – пивоварня Янцена. Про закриття багаторічного родинного бізнесу в цей день повідомив його власник Генріх Генріхович Янцен.
Процес ліквідації пивоварної справи тоді був суворим – з обов’язковим знищенням всієї готової продукції пивоварні. Через три дні після повідомлення про ліквідацію пивоварного заводу Янцена всі запаси пива на його складі були просто знищені. Понад 7 тисяч відео! Це – майже 90 тисяч літрів пива!
«Пиво було змішано з водою та вилито на підлогу підвалу, після чого помпою відкачано у ставок, що прилягає до будинку», – цитує документ про ліквідацію підприємства у публікації «Музейного вісника» запорізький історик Світлана Козиряцька.
Потім було ще відродження роботи заводу за часів НЕПу, але теж не назавжди – 1927 року підприємство Янцена остаточно припинило своє існування. 1931-го року помер і Генріх Генріхович Янцен. Нічого не залишилося і від самого заводу, немає на карті Запоріжжя й назви вулиці, де він розташовувався. Зараз вона має ім’я Миколи Ласточкина, раніше була Чапаєва, а колись, уявіть собі – Пивоварною!
Пивоварня Янцена була заснована в Шенвізе в 1866 році. Її засновник – Генріх Якович Янцен, меноніт, фріз за походженням. У 1910 році річний обсяг продуктивності підприємства становив 43 тисячі відер пива. Обслуговувало виробництво 22 особи. Пивна лінійка продукції заводу включала такі сорти – віденське, пільзенське, портер, бок-бір і навіть «шампанське віденське»! Окрім цього Янцени випускали ще й такі напої, як лимонад і мед.
1917
НАРОДНИЙ ДІМ ТА «ПРОСВІТА»
Того ж дня – 10 липня 1917 року – до Міської думи звернувся голова товариства «Просвіта» в Олександрівську Лазаренко. Він прохав передати в користування його організації Народний Дім біля Пушкінської площі (зараз – біля майдану Волі).
“На великий жаль нам всім, українцям, Народним домом керує якась комісія, яка до українського руху ніяких відносин не має. “Просвіта”, взявши на себе великий тягар – освічення українського народу в Олександрівську, котрого, безумовно є більшість, має більш всіх моральне право на користування цим Домом і накладає надію, що міська Управа негайно передасть Народний дім Товариству”, – клопотав Лазаренко.
Вже наступного дня, 11 липня, вимогу «Просвіти» підтримали декілька організацій міста. «Просвітян» підтримали учасники об’єднаного засідання міських організацій УСДРП, УПСР, залізничної української культурно-освітньої організації Катеринославської залізниці – куріня “Хортиця”, аналогічної організації Південної залізниці – куріня“Січ”, а також делегати повітового селянського з’їзду.
Втім, надавати Народний Дім «Просвіті» міська влада не поспішала. В липні надала (безплатно!) організації одне із його приміщень – для організації бібліотеки-читальні. «А потім, оскільки товариство взяло на себе нагляд за ремонтом залу і сцени Народного дому, воно отримало право розпоряджатись і цими приміщеннями на період ремонту. Однак із встановленням в Олександрівську радянської влади цей будинок почав використовуватися для потреб радянських установ», – розповідає запорізький історик Юрій Щур. Нагадую, що багато років у будівлі Народного Дому працював кінотеатр імені Леніна.
1919
ДЕНІКІНЦІ В МІСТІ
10 липня 1919 року до Олександрівська входять білогвардійці – представники Добровольчої армії Денікіна. Таку дату називали історики радянських часів та, наприклад, начштабу махновської армії Віктор Білаш. «10 липня денікінці захопили Олександрівськ…», – писав останній у книзі «Шляхами Махна». Більшовики та махновці тоді відступили на правий берег Дніпра.
А ось мешканка Олександрівська вчителька Марія Могилко-Гордєєва у своїх спогадах занотувала трохи іншу дату – 23 червня за старим стилем (тобто 6 липня за новим).
«23 июня в Александровск вошли деникинцы. Они входили со стороны степи, и буржуазия и дворянство радостно их встречали: дамы забросали их цветами, купцы преподносили напитки и пироги… Белые в нашем городе жили превесело: рестораны гремели музыкой, балы и пирушки сменяли друг друга, попойки в кафешантанах не прекращались….Собственно никто из белых не скрывал, что никакой революции не поддерживают, а офицеры в городском саду открыто распевали “Боже, царя храни”.», – писала в своїх спогадах наша землячка.
Проте, радість деяких олександрівців швидко змінилась розпачем. Та ж Могілко-Гордєєва згадує, наприклад, погроми та пограбування, які охопили місто з приходом денікінців. Їх активними учасниками вчителька називає білогвардійських казаків. «На третий день погромы прекратились. Обычно при входе белых казакам давались три дня на разгром, а после восстанавливался порядок», – писала Марія. А ще наша землячка пригадувала, що махновці, відійшовши у Кічкас, звідти вели артобстріли Олександрівська: «Махновцы, засевшие в скалах у Кичкасского моста, обстреливали город, и два снаряда разорвались в гимназическом саду»…
Денікінці будуть утримувати Олександрівськ до початку 1920 року (з невеличкою перервою), потім їх виб’ють із міста махновці.
1932
ПЕРШИЙ СТРУМ ВІД ДНІПРОГЕСУ
11 липня 1932 року, в 9 годин 32 хвилини, відбувається історична подія – перші споживачі отримують промисловий струм від Дніпрогесу. До речі, це були підприємства не Запоріжжя, а нашого тоді обласного центра Дніпропетровська (зараз – Дніпро). Для цього до ладу ввели перша в країні лінію електропередач потужністю 160 тисяч вольтів.
На лівий берег Дніпра – до Дніпрокомбінату до Запоріжжя – перший струм Дніпрогесу надійде лише за два місяці – 21 серпня 1932 року.
1941
274-ТА ДИВІЗІЯ
11 липня 1941 року в Запоріжжі почалося формування 274-ї стрілецької дивізії. До складу дивізії увійшли 3 стрілецькі полки – 961 сп (командир – капітан Коцюр), 963 сп (командир – капітан Нікітін), 965 сп (командир – майор Отрищенко), а також 814 артполк та більше десятка інших бойових та санітарних підрозділів.
Командиром дивізії було призначено полковника Немерцалова. Середній командний склад було укомплектовано випускниками Житомирського піхотного училища. Бійці полку набиралися переважно із мешканців Запоріжжя. Так, більшу частину бійців 961 полку складають колишні робітники «Запоріжсталі», алюмінієвого, феросплавного та інших заводів міста. Особовий склад 965-го полку складається переважно з екс-«запоріжсталівців».
Основна мета створення дивізії – оборона Запоріжжя. Вже у середині серпня її бійці зайняли оборону на правому березі Дніпра. Лінія оборони має форму дуги, північний кінець якої упирається у Великий Луг, а південний – у село Розумівку. 961-й стрілецький полк дивізії розміщується в районі Верхньої Хортиці та 4-го селища Дніпробуду; 963-й стрілецький полк – від В. Хортиці до села Бабурка; 965-й стрілецький полк – від Бабурки до Розумівки. Штаб дивізії тоді розміщувався впритул до греблі Дніпрогесу, але на лівому березі – у Будинку громадських організацій (він же – будівля міськради).
18 серпня авангардні підрозділи дивізії втупили в бій. Втім, втримати правобережні позиції їм не вдалося. «Незадовго до полудня, не витримавши натиску німецьких автоматників, відкотилися зі своїх окопів одна рота, за нею інша… Через пів години полк перетворився на два некеровані натовпи, які, втрачаючи зброю і спорядження, кидаючи поранених і вбитих, мчали по степу. Один натовп прямував до мосту на острів Хортиця, інший – менший – до селища Кічкас. Здригнулися і побігли до Дніпра ополченці, почав загинатися правий фланг 963 полку…» – згадував пізніше у своїй книзі «Встань над болем своїм» учасник оборони Запоріжжя Всеволод Остен.
Того ж дня радянські підривники несподівано для багатьох підірвали греблю Дніпрогесу. Після цього бійці 274-ї дивізії, які вціліли, отримали наказ утримувати лівий берег Дніпра в районі Запоріжжя. Був в їх активі й короткочасний успіх – у вересні вони форсували Дніпро та майже на місяць відбили у ворога острів Хортицю. Втім, на початку жовтня підрозділи 274-ї дивізії отримала наказ покинути Запоріжжя, 4 жовтня у місто увійшли німці. Сама ж дивізія була розформована вже наприкінці 1941 року.
Такими були події 10 та 11 липня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Дякую всім добрим людям за підтримку та донати. Вони надихають та надають сил!
Друзі, продовжую вам розповідати про наше місто в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 11 липня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!
Джерела:
Фото: “Атипове Запоріжжя”; власні архіви.