5 та 6 липня в історії Запоріжжя: профілакторій “Запорожсталі” та шах Ірану в Запоріжжі

5 та 6 липня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1866

СМЕРТЬ ГЛАДКОГО

5 липня 1866 року в Олександрівську помер Йосип Гладкий – досить суперечливий, але помітний персонаж української історії. Вважається, що саме він був що прообразом Івана Карася – головного героя опери «Запорожець за Дунаєм».  Йосип Гладкий був останнім  кошовим отаманом Задунайської Січі. У 1828  році разом з частиною задунайських козаків Гладкий перейшов на бік росії. За що й отримав від російського царя дворянський титул, чин полковника та орден Святого Георгія.

До 1852 року Йосип Гладкий очолював Азовське козацьке військо, у відставку вийшов у чині генерал-майора. У 1862 році він оселився в Олександрівську. Його хата була знесена наприкінці 1980-х років. Знаходилася вона на вулиці Покровській, майже на перехресті с сучасною вулицею Академіка Амосова. За свідченнями  сучасників, “генералові Гладкому десь-би й віку не було, якби не холера”. Останньою Йосип  заразився влітку 1866 року на Катеринославському ярмарку. Від неї й помер. Був похований на Пилипівському цвинтарі Олександрівська (зараз – територія усередині кварталу між вулицями Гоголя, Першою Ливарною, Дніпровською та Жуковського).

Могила Йосипа Гладкого багато років вважалася однією з візитівок нашого міста. Наприклад,  «Путеводитель по Днепру и его притокам» від 1928 року згадував лише про одну пам’ятку міста Запоріжжя – «могилу отамана Йосипа Гладкого на старому кладовищі у церкви». «Коштовний надгробок з залізною огорожею. На надгробку вибиті вірші незабутнього співця України Т.Г. Шевченка», – так описував місце поховання Гладкого у 1909 році  письменник Андріан Кащенко.

До речі, шевченківська цитата  Кащенка здивувала. Цитую: «Що ж це таке? Слова жалю за минулим … тут, на домовині того, хто своєю власною волею збавив  віку Задунайської Запорозької Січі й тим прискорив руїну минулого? Чи зроблено це … щоб ці слова стояли довічним докором тому, хто проміняв булаву й бунчук запорозького кошового на чин «Генерал Майора»?»

Могила Гладкого ще у ранні радянські часи була знищена разом з кладовищем. Але  вже в наші часи неподалік від другого корпусу ЗНУ була встановлена копія хреста з могили отамана – з тими ж строками Шевченка… Неподалік у 2010 році відкрили й пам’ятник отаману. Монумент, який зображає генерала-майора російської армії має всі шанси бути демонтованим під час дерусифікації. Але поки що влада про це нічого не повідомляла.

1900

ВОЛОДИМИР МАГАР

5 липня 1900 року народився  Володимир Герасимович Магар – незмінний керівник театру імені Щорсу  з 1936 по 1965 роки. Він  був режисером багатьох вистав та й сам  виступав як актор вистав. Віталій Герасимович був нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та медалями. З 1960 року – Народний артист СРСР.  Помер 11 серпня 1965 року у Запоріжжі. Похований на центральній алеї Першотравневого (Південного) цвинтаря.

У березні 2004 року театр ім. Щорса був перейменований на Запорізький обласний український музично-драматичний театр імені Володимира Магара. Ще у 1966 році ім’я Магара отримала одна з перших вулиць Космічного мікрорайону. Також встановлена меморіальна дошка на будинку, де з 1958 по 1965 роки жив Володимир Герасимович, адреса – Олександрівська, 67.

1913

«МАРШРУТНІ ТАКСІ» ОЛЕКСАНДРІВСЬКА

У 1913 році власники санаторію «Олександрабад» –  мільйонер Яків Нібур та його зять Вільгельм Бетхер – вирішили створити один з перших у нашому місті таксомаршрутів. Його автомобілі за задумом ініціаторів повинні були зв’язати місто та сам санаторій. Останній знаходився трохи вище місця, де зараз розташовується  гребля Дніпрогесу.

«Для перевезення приїжджих до санаторію та для користування амбулаторним лікуванням мешканців Олександрівська», – аргументували в клопотанні до міської влади підприємці. Пасажирів вони обіцяли забирати з вокзалів, з пристані та з міста. Вартість проїзду  немала – 1,25-1,5 рубля. 5 липня 1913 року міська управа задовольнила прохання  Нібура та Бетхера.

1935

ПРОФІЛАКТОРІЙ «ЗАПОРІЖСТАЛІ»

«6 липня 1935 року на острові Хортиця відкрито перший у Запоріжжі Будинок відпочинку металургів», – повідомляє книга «Гарячий подих», що присвячена історії «Запоріжсталі». Цей будинок відпочинку згодом став запоріжсталівським профілакторієм. Тим самим – з романтичною альтанкою над Старим Дніпром.

Будівництво будинку відпочинку розпочалося  навесні 1935 року. За 42 дні на Хортиці тут збудували 7 котеджів з соляріями зверху, 6 особняків з окремими кімнатами  та їдальню. Спочатку все це було закладом вихідного дня. У суботу, 6 липня 1935 року, будинок відпочинку прийняв перших відпочивальників – доменщиків «Запоріжсталі». З 1 червня 1936 року заклад вже офіційно відкрили як повноцінний профілакторій. Ще у 1930-і роки тут з’явилася і легендарна в майбутньому альтанка над Дніпром, у народі — «Ластівчине гніздо».

Під час Другої світової війни  будівлі будинку відпочинку профілакторій були серйозно пошкоджені. Відновлення тривало до 1959 року. Спочатку відновлений заклад був Будинком творчості, потім Будинком відпочинку металургів Півдня України, а 10 червня 1965 року  господарем профілакторію знову стала „Запоріжсталь”. А альтанка «Ластівчине гніздо», до речі дивом пережила війну та  й досі є одним із символів Хортиці та усього Запоріжжя.

1956

ШАХИНШАХ ІРАНУ В ЗАПОРІЖЖІ

6 липня 1956 року у Запоріжжі перебувають дуже поважні гості – шахиншах Ірану  Мохамед Реза Пехлеві та його дружина Сорейя. Його та Її Величності  у відкритому лімузині  з почесним кортежем проїхали  майже всім містом – від аеропорту  до своєї тимчасової резиденції на Правому березі (зараз – РАЦС Дніпровського району). «По шляху слідування шахиншаха, шахиню та супроводжуючих їх осіб тепло вітали численні трудящі Запоріжжя», – повідомляла преса.

Після короткого відпочинку гості завітали до Дніпрогесу. Наприкінці візиту Мохамед Реза Пехлеві залишив запис у книзі почесних відвідувачів ГЕС: «Я дуже радий, що оглянув Дніпрогес у Запоріжжі. Ця велика споруда є видатним зразком інженерної думки…».

Потім родина Пехлеві завітала до «Запоріжсталі». Знову ж таки, як писали журналісти, «по всьому шляху слідування гостей зустрічали жителі міста». На металургійному комбінаті шахиншах «оглянув мартенівський цех, спостерігав за розливкою сталі та побував у цеху прокату тонкого листа». Того ж дня гості з Ірану вилетіли в Київ.

2010

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДУБ

6 липня 2010 року Запорізький дуб був офіційно проголошений найісторичним деревом України. В цей день був підписаний наказ міністра охорони навколишнього природного середовища за № 274 «Про підбивання підсумків Всеукраїнського конкурсу “Національне дерево України”». Одним з переможцем конкурсу й був затверджений Запорізький дуб.

Наш легендарний дуб  дерево одноосібно посів 1 місце у номінації «Історичне дерево України». На 2 та 3 місцях опинились наступні дерева: 1000-річний Юзефінський дуб (Рівненська область),  600-річна Золота липа у Бучачі,  200-річний мигдаль “Героїчна оборона Севастополя” на Малаховому кургані,  дуб Франца Йосифа на Львівщині. Всього на конкурс було номіновано 35 визначних дерев з різних регіонів країни.

Згідно з положенням конкурсу головними критеріями для визначення переможця у номінації “Історичне  дерево  України”  були  «зв’язок  дерева з важливою історичною подією,  а  також  наявність  легенд, популярність дерева в народі». За результатами конкурсу Запорізька міська рада отримала відповідний сертифікат Міністерства охорони навколишнього середовища України, який засвідчив, що Запорізький дуб є “національним” і буде вважатися таким ще щонайменше сто років. На жаль цей високий статус вже ніяк не міг зупинити руйнування легендарного дерева. На цей час живою у Запорізького дуба залишається лише одна гілка.

Такими були події 5 та 6 липня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Дякую всім добрим людям за підтримку та донати. Вони надихають та надають сил!

Друзі, продовжую вам розповідати про наше місто в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 6 липня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!