29 та 30 травня в історії Запоріжжя: Земська управа та прибутковий будинок Біленького

29 та 30 травня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1851

ІВАН АКІНФІЄВ

29 травня 1851 року народився Іван Акінфієв – видатний ботанік, дослідник флори нашого краю, педагог та громадський діяч. Вважаю, нашому місту пощастило, що декілька років свого життя Іван Якович був нашим земляком. З 1905 по 1911 роки Акінфієв керував Олександрівським комерційним училищем, був першим його директором. За його активного сприяння  був зведена чудова будівля цього училища, обладнані навчальні кабінети, на високий рівень було поставлений  й сам навчальний процес. У 1910 році на виставці в Катеринославі Акінфієв отримав Велику золоту медаль за свою роботу у сфері народної освіти.

В Олександрівську Іван Якович також зарекомендував себе і як активний громадський діяч. Його сучасники писали про це так: «Нет ни одного просветительного и благотворительного общества в Екатеринославе и Александровске, где И.Я. Акинфиев не был бы учредителем, членом правления, активным работником, и всюду он вносил и денежные средства, и широкую инициативу, и почин, и умелое руководство делом, и массу духовного труда».

 В Олександрівську Акінфієв був заступником голови місцевого  Товариства сприяння фізичному вихованню дітей та домігся відкриття у місті дитячого майданчику. Окрім того, у нашому місті Іван Якович, цитую:  «сохранил и обновил погибавшую общественную библиотеку, вытеснил из Народного дома «Союз русского народа» и организовал там народные чтения». У нашому місті вчений організовував лекції, створив родинно-педагогичний гурток та навіть був редактором видання «Адрес-календарь Александровска и его уезда».

1905

БУДИНОК ОХРЕМЕНКА

30 травня 1905 року до Олександрівської міської управи надійшло клопотання від павлоградського міщанина Григорія Охременка. Чоловік просив затвердити проєкт будівництва власного двоповерхового будинку із залізним дахом у 74-му кварталі міста. Межі останнього – сучасні вулиці Жуковського, Фортечна, Гоголя та Слобідська.

Дозвіл на будівництво був отриманий. Досить примітний будинок Охременка й досі на місці. У 1912 році він мав адресу «Жуковська, 60», зараз – «Жуковського, 71».  Зараз у будівлі – один з корпусів Класичного приватного університету.

«Про самого Григорія Степановича Охременка відомо небагато. За даними Олександрівської міської управи за 1915 рік, Охременко був гласним  міської думи Олександрівська (сучасною  мовою – депутатом міської ради)», – писав в газеті «Міг» 2010 року запорізький історик Валерій Стойчев.

1908

ПРИБУТКОВИЙ БУДИНОК БІЛЕНЬКОГО

29 травня 1908 року Олександрівською міською управою був затверджений проект двоповерхового прибуткового будинку на розі Троїцької та Олександрівської вулиць. Будівля повинна була замінити вже існуючий на цій ділянці одноповерховий будинок.

Вже за рік споруда була збудована. Її власник – купець Хаїм Біленький. Призначення – комерційна нерухомість. Власника надавав приміщення будинку в аренду. Найвідомішй місцевий «квартирант» – олександрівське відділення «Русского для внешней торговли банка».

Дуже примітній та показний будинок є  представником архітектурного стилю «модерн». Після подій 1917 року тут деякий час базувався штаб місцевих анархістів. Тут неодноразово бував Нестор Махно. Будівля була націоналізована у 1921 року.

26 квітня 2021 року об’єкт «Прибутковий будинок  Х.К. Біленького» був занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, як пам’ятка архітектури місцевого значення.  Адреса: Троїцька, 27/ Олександрівська. 15.

1913

ЗЕМСЬКА УПРАВА

На початку минулого століття Олександрівська земська управа розташовується на розі Благовіщенської та Олександрівської вулиць. Зараз у тій  будівлі – Олександрівський районий суд.  Але на початку 1910-х років ця «штаб-квартира» вже перестала влаштовувати земство. Було вирішено звести новий будинок повітової земської управи.

Під  будівництво була придбана ділянка Майоренка – на розі Олександрівської та Троїцької вулиць. Проєкт величної будівлі земської управи був затверджений міською управою 29 травня 1913 року. Будівництво розпочалося вже в червні того ж року. Вже за два роки найгарніша будівля Олександрівська була збудована.

Окрім земської управи у ній до нашого часу  розміщувалося багато різних  установ. Серед них – штаб 13-ї армії Південно-Західного фронту, повітовий, губернський, окружний  та обласний виконкоми, міськрада, поліція, обком компартії. У  1977 році будівлю передано Запорізькому обласному краєзнавчому музею.

«Архітектура будинку вирішена у модернізованих формах неоренесансну», – розповідає про споруду  «Звід пам’яток історії та культури України: Запорізька область».  З таким твердженням згодні далеко не всі фахівці. «Належність названого об’єкту до іншого стильового рішення підтверджена достатньо давно. Урочисто підвищена на високому стереобаті ордерна композиція та геральдичний сюжет у тимпані свідчать про оригінальне відтворення ампірних сюжетів», – розповідає про неоампірне рішення запорізький історик та дослідник Павло Кравчук. А в Музеї архітектури Запоріжжя про будівлю розповідають наступне: «Стиль тяжіє до неокласики, але має і певні елементи модерну».

Багато років під питанням було і прізвище «батька»-архітектора будівлі.  Керівником будівництва  земської управи був повітовий інженер Яків Делант. Йому ж багато років віддавали й лаври головного автора проєкту будинку. Втім, на це звання багато років претендував й міський інженер Славянов. Нещодавно ж дослідникам вдалося знайти в публікації однієї з місцевих газет від 1919 року зовсім іншу постать автора. Ось як про це розповідається в експозиції Музею архітектури Запоріжжя: Будівля Олександрівської земської управи є однією з найвизначніших споруд міста. Вона була зведена у 1913 – 1915 рр. за проєктом місцевого архітектора В. Смирнова під керівництвом Якова Деланта».

1962

ЖАБОТИНСЬКИЙ

Наприкінці травня 1962 року в Дніпропетровську (зараз – Дніпро) відбуваються змагання кращих важкоатлетів країни –  чемпіонат СРСР із важкої атлетики. Серед решти учасників на помості змагається  і Леонід Жаботинський, представник армійського спортклубу.  1961 року молодого спортсмена із Запоріжжя призвали на службу до Одеського військового округу.

Але це не завада для виступів на всесоюзній арені. У Дніпропетровську Леонід піднімає у сумі класичного триборства 500 кілограмів та стає срібним призером чемпіонату СРСР. Попереду лише найсильніший важкоатлет планети – легендарний Юрій Власов.

До речі, після вирішальної спроби Власова у залі сталося несподіване: «З-за лаштунків вибіг Леонід Жаботинський, підняв чемпіона на руки й так виніс богатиря зі сцени». Поки що ніхто навіть не здогадується, що незабаром запоріжець «винесе» Власова з помосту і в переносному сенсі. Про дуель Жаботинського та Власова на Олімпіаді 1964 року я докладно розповідав ось тут: Олімпійське золото Жаботинського.

1977

ПОЛІКЛІНІКА НА БАБУРЦІ

Відкриття травня 1977 року – у Хортицькому житловому масиві приймає перших пацієнтів нова поліклініка. Чотириповерхова будівля, облицьована плиткою, побудована на «Варшаві», як кажуть місцеві. Тобто на вулиці Ворошилова (зараз  –  Запорозького козацтва).

У 1977 році це – найперша багатопрофільна поліклініка на Бабурці, а ще  найбільша у всьому Запоріжжі. Тут  120 просторих кабінетів, працюють терапевтичне, хірургічне, неврологічне, фізіотерапевтичне, стоматологічне відділення та жіноча консультація. «Це один з найкращих медичних закладів міста. За дві зміни тут прийматимуть 1200 осіб», – розповідає заступник завідувача міськвідділу охорони здоров’я Ася Шейко.

1996

ПАМ’ЯТНИЙ ЗНАК ЖЕРТВАМ ПОЛІТРЕПРЕСІЙ

Наприкінці травня 1996 року в Запоріжжі відкривають пам’ятний знак жертвам політичних репресій1930–50-х років. Пам’ятник встановили на вулиці Дзержинського (зараз – Олександрівська) – на місці, де у часи сталінських репресій знаходилась будівля міського відділу НКВС. Ініціатором встановлення стало товариство «Меморіал». Скульптор  – Володимир Гайворонський, архітектор – Олена Кузьменко.

Ще у 1989 році, запорізька пресса, з посиланням  на Головне управління КДБ по Запорізькій області, повідомляла, що одним з місць розстрілів людей у 1937-38 роках було приміщення гаража міськвідділу УНКВС за адресою «Дзержинська,  28». А вже у часи незалежності СБУ оприлюднила спецповідомлення 1939 року, стосовно цього місця.  Так 31 січня 1939 року очільник  Запорізького обласного управління НКВС , капітан дербезпеки Горбань доповідав наступне:  «Мной было выявлено, что во дворе в выгребной яме, служившей для собирания нечистот, в момент операции весной 1938 года по распоряжению бывш. нач. горотдела НКВД Янковича было уложено и засыпано 100-110 трупов”.

Далі капітан інформував, що будівля міського відділу НКВС передається заводу «Комунар»,  а “вынуть трупы сейчас не представляется возможным, ввиду их разложения”. Тому Горбань прийняв рішення, цитую : “залить выгребную яму крепким раствором цемента”.

2002

ВУЛИЦЯ ЛОБАНОВСЬКОГО

29 травня 2002 Запорізький міськвиконком за ініціативою міського голови Олександра Поляка приймає рішення про перейменування вулиці Спортивної. Вона отримує назву на честь Валерія Лобановського. Напередодні – 13 травня 2002 року – легендарний футбольний тренер помер у 5-й міській лікарні Запоріжжя.

Частина мешканців вулиці активно виступала проти перейменування.  Назва «Спортивна» існувала ще з 1930-х років. І до речі, вона вже одного разу переживала перейменування.  Під час німецької окупації Запоріжжя, з 1941 по 1943 роки, вулиця  мала назву на честь Івана Мазепи.

Такими були події 29 та 30 травня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Дякую за ваші коментарі, відгуки та донати. Вони надихають та надають сил!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Але продовжую вам розповідати про наше місто в інтернеті. Для цього й створив цей сайт – власними силами, без грантів та бюджетних коштів:) У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 30 травня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!