6 та 7 травня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1895
ЛИВАРНА ВУЛИЦЯ
Іноді в мене питають чому колишня вулиця Червоногвардійська зараз має назву «Перша Ливарна»? По-перше, на ній та поруч з нею в Олександрівську було декілька промислових підприємств з ливарними цехами. Наприклад, завод Бадовського – напроти будинку промисловця (студентська поліклініка), там де зараз будинок з адресою «Перша Ливарна, 29».
По-друге, історична назва цієї вулиці – «Ливарна». Ось, наприклад, 6 травня 1895 року, місцеві мешканці звертаються до міської управи з таким клопотанням: «… сделать освещение на нашей улице Литейной».
Під час декомунізації 2016 року назву «Ливарна» вулиці повернути не змогли. Бо така у Запоріжжі вже була, в Комунарському районі. Тому Червоногвардійську перейменували на Першу Ливарну.
До речі, в історії вулиці були й інші назви. У 1922 році вона отримала ім’я Християна Раковського – радянського діяча болгарського походження. Згодом його познімали зі всіх постів (а потім ще й розстріляли), тому 1928 року перейменували й вулицю – на Червоногвардійську. Під час німецької окупації вона мала назву «Стадіонна» – тут знаходиться стадіон «Локомотив».
1917
ПЕРЕПИС НАСЕЛЕННЯ
7 травня 1917 року проходить перепис населення Олександрівська. «С целью получения данных, необходимых при решении продовольственного вопроса, а также для выборов в учредительное собрание, и, …гласных в городское самоуправление», – пояснює завідуючий відділа статистики міської управи. Найголовніші причини проведення перепису – «продоволственные стеснения» та «необходимость точного учета жителей города, домашних животных и продуктов превой необходимости».
То ж, до результатів. У 1917 році у місті, звичайно ж, переважають українці. Але частка їх в порівняні з даними перепису 1897 року зменшилася . Дещо поменшав і відсоток єврейського населення Олександрівська – ймовірно дався в знаки погром 1905 року. А ось росіян стало більше. Мабуть, це можна пояснити великою кількістю біженців, які переїхали до Олександрівська під час Першої світової війни.
У 1917 році в Олександрівську мешкають 58 508 осіб. Трохи переважають жінки – 30211. Топ-п’ятірка за національностями: українці – 19876 (33,97%), росіяни – 17161 (29,33%) , євреї -11538 (19,72%), поляки – 3294 (5,63%), німці – 1494 (2,55%). Також у Олександрівську 1917 року нарахували: 3211 домоволодінь, 9626 квартир, 413 торговельних підприємств, 251 промислове підприємство, 197 торгово-промислових підприємств.
Нагадаю, що згідно з результатами перепису 1897 року, у нашому місті наприкінці ХІХ століття було 18849 жителів. Українську своєю рідною мовою тоді назвали 8101 людина, або майже 43 % жителів Олександрівська!
1931
КАТАСТРОФІЧНА ПОВІНЬ
Восени 1930 року дощило більше ніж зазвичай. Кількість опадів – 140-180% середньої норми. Земля просто не встигала «всмоктувати» таку кількість води. До того ж, різко прийшла сувора зима – вже в грудні були морози у 20-25 градусів! А потім все рясно замело снігом – до 200% опадів в порівняні зі звичайними сезонами.
«До кінця березня 1931 року запаси снігу на водозборі сягнули 140 – 200 % багаторічної середньої норми. І раптом – тільки на початку квітня – температура різко підскочила аж до 6 – 12 тепла!», – розповідає у своїй книзі «Пороги Дніпра» запорізький історик та краєзнавець Олег Власов. При цьому, видання «Хроніка Дніпробуду» у ті дні повідомляла наступне: «До 20 квітня доводилося підігрівати бетон, останній мороз був тут 15 квітня».
Сніг стрімко танув, а промерзла на декілька метрів земля відмовлялась приймати величезну кількість вологи. Вже з середини квітня вода у Дніпрі біля Запоріжжя почала прибувати. «Вже 1 травня у місцевій газеті повінь назвали «стихійним лихом»… 5 травня рівень води піднявся так, що в маленьку річку Мокру Московку зайшли пароплави. Вночі 7 травня був перевищений рівень потужної повені 1917 року», – розповідає Олег Власов.
А в цей час триває Дніпробуд. Ще на початку будівництва гідроелектростанції фахівці замислилися про ймовірну загрозу весняних повеней. І, здавалося б, унебезпечили від затоплень будівельний котлован навколо ГЕС . «С этой целью верх перемычек был поднят до отметки 22,00 м, что превышало горизонт максимального, известного в то время, катастрофического паводка», – повідомляла книга «Днепровская гилролектрическая станция» інженера Ковалевського.
Але – «котлован, ограждаемый этими перемычками, был затоплен —6 мая 1931 года, когда горизонт катастрофического весеннего паводка достиг отметки 22,60 м, превысив все известные до этого горизонты высоких паводков на 0,70 м».
Як повідомляв Ковалевський, затоплення припинило частину робіт на три тижні і було ліквідовано вже після часткового спаду піку «великої води». А за інформацією Олега Власова вода почала спадати 11 травня. А напередодні, як пише історик у книзі «Пороги Дніпра»: «Повінь сягнула апогею – рівень води піднявся до 698 см проти ординара – середньорічного показника. Поїзди з Харкова на Крим кілька днів ходили через станцію Пологи, бо рух на ділянці Запоріжжя – Попове припинився через затоплення колій. Тобто рівень води був вищій, ніж сьогодні у Каховському водосховищі».
«При проектировани катастрофическим паводком считался паводок 1917 года с величинами расхода воды около 21 000 кубометров в секунду. Во время паводка 1931 года расход воды в Днепре достиг почи 24 000 кубометров в секунду… Подъем горизонта воды выше плотины достигал цифры 8 метров», – доповідала «Хроника Днепростроя». На піку «великої води» різниця чинного горизонту зі середньорічним рівнем води у Дніпрі склала майже 7 метрів!
З таким «розмахом» повінь 1931 року стала рекордсменкою – увійшла в історію, як найпотужніша за всі часи спостережень.
1954
ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ
У 1954 році ще святкують ювілей Переяславської угоди. У цей рік у Запоріжжі відкривають пам`ятник Богдану Хмельницькому та називають на честь гетьмана одну з міських вулиць.
6 травня 1954 року на мапі Запоріжжя з`являється вулиця Богдана Хмельницького. На честь гетьмана перейменовують вулицю 12 грудня на Шостому селищі. Під попередньою назвою вона жила з кінця 1930-х років. 12 грудня 1937 року пройшли перші вибори у Верховну Раду СРСР на основі «сталінської конституції». Під час німецької окупації вулиця звалася Металургійною, а у 1930-і роки деякий час була Радянською.
До речі, це не перша в історії міста вулиця на честь Богдана Хмельницького. Ще в Олександрівську була Хмельницька вулиця – теж присвята гетьману.
ПАМ’ЯТНИК БОГДАНУ ХМЕЛЬНИЦЬКОМУ
Ближче до завершення травня 1954 року запорізькі газети повідомлять і про відкриття пам`ятника Хмельницькому. Це геть не той монумент гетьмана, який зараз стоїть у Запоріжжі. Формально він ще навіть у не межах міста. Відкривають його у околицях Верхньої Хортиці – у полі біля вулиці Калініна (зараз – Істоміна). Це місце журналісти у 1954 році описують так: «На дорозі Дніпропетровськ-Запоріжжя, яка йде через острів Хортиця, при виїзді з Верхньої Хортиці». У одному з путівників 1963 року будуть ще додавати наступне: «Тут навесні 1648 року полки Богдана Хмельницького йшли до Жовтих Вод».
«Скульптурний портрет Богдана Хмельницького заввишки у 2,25 м. Він встановлений на постаменті висотою 1,4 м», – повідомляють журналісти. На постаменті табличка – «Богдан Хмельницький, 1954». До речі, монумент є роботою відомого українського митця Івана Кавалерідзе.
Пам`ятник біля Верхньої Хортиці простоїть майже 20 років. У 1972 році, за одну ніч, його… демонтують. Цю дивну подію пов’язують з відстороненням від посади першого секретаря ЦК КПУ шанувальника історії козацтва Петра Шелеста та з призначенням замість нього Володимира Щербицького.
1975
«КОМІСАР»
6 травня 1975 року – «до 30-річчя Перемоги» – на Алеї Слави відкривають монумент «Комісар». Саме так правильно звучить назва цього пам’ятника. Його автор – відомий запорізький скульптор Іван Носенко (автор, наприклад, пам’ятника Сталевара). Співавтори – архітектори Василевський та Федоренко.
Горельєф монумента виконаний за відомою фотографією воєнного кореспондента Макса Альперта «Комбат». Зазвичай вважається, що на світлині зображена остання мить життя нашого земляка, уродженця Терсянки Вільнянського та політрука Олексія Єременка. Про це повідомляла й інформаційна дошка біля монумента. Але низка сучасних істориків з цим не згодна та навіть наполягає, що легендарний кадр взагалі постановчий. Одну з публікацій на цю тему професора ЗНУ Федора Турченка можна прочитати ось тут.
Вже цього тижня монумент на Алеї Слави значно змінився. Сам горельєф роботи Носенка залишився на місці.
2002
ВАЛЕРІЙ ЛОБАНОВСКИЙ
7 травня 2002 року на стадіоні «Торпедо» в Запоріжжі відбувається матч між місевим «Металургом» та столичним
«Динамо». На тренерській лавці киян – легендарний Валерій Лобановський. Під час матчу тренеру стає зле – підвищується тиск. О 19:43 Лобановський втрачає свідомість. Зі стадіону «швидка» мчить тренера до 5-ї міськлікарні. Фахівці констатують – інсульт, порушення мозкового кровообігу.
Видатний тренер так і не прийшов до тями. 13 травня серце Валерія Лобановского зупиняється. Ця подія трохи змінює і мапу Запоріжжя. Вже 29 травня 2002 року за ініціативою міського голови Олександра Поляка міськвиконком перейменовує вулицю Спортивну на честь Валерія Лобановського. До речі, попри протести місцевих мешканців.
Такими були події 6 та 7 травня в історії Запоріжжя. Співавтором цієї мандрівки у часі стала Вікторія Костенко. Щиро вдячний їй та всім небайдужим добрим людям за підтримку та донати! Не перемикайтесь, далі буде!
А ще нагадую – є рідкісна зараз нагода повторити те що вже не робили півтора року. У неділю гуляємо по дивовижній Верхній Хортиці. Починаємо 7 травня о 14:00. Подробиці, умови та бронювання місць – за кліком по банеру нижче. Коли ще випаде нагода повторити цю екскурсію зараз навіть не можу уявити. Долучайтеся у неділю – це точно буде дуже цікаво!© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 6 травня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!