19 та 20 квітня в історії Запоріжжя: Цирк та кінотеатр імені Довженка

19 та 20 квітня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1898

Центральна хоральна синагога

20 квітня 1898 року будівельний відділ Катеринославського губернського правління дозволяє будівництво в Олександрівську 2-го єврейського молитовного будинку. Вже за два роки його збудують.

У 1900 році духовне правління молитовного будинку буде доповідати міській владі наступне: в  17-му кварталі під №6, частково на кошти, що внесли «деякі парафіяни», збудовано «больших размеров и красивое здание в два света и с круговыми хорами… рассчитанное на 1000 человек молящихся». Сучасна адреса будівлі – Троїцька, 27.

У 1909 році молитовний будинок отримає підвищення у статусі – стане Центральною Хоральною синагогою Олександрівська.  Синагога на Троїцькій працювала до 1928 року, в якому у  будівлі облаштували Будинок фізкультури.

Більш докладно про Центральну Хоральну синагогу – за ось цим посиланням.

1917

Міська дума

19 квітня 1917  засідає Олександрівська міська дума. Цього дня її гласні (депутати) приймають рішення про  збільшення  складу  місцевого депутатського корпусу. Додаткових місць – 19. Їх постановили розподілити за квотами. Одного  гласного  повинні були обрати службовці міського управління. По шість – квартиронаймачі, робітники та євреї міста. Останніх  1917 року в Олександрівську  вже не 35% відсотків населення, як на початку  століття, але все ж таки багато. Згідно з переписом населення того ж року до єврейської громади міста  належало 11538 людей. Це майже кожен п’ятий мешканець Олександрівська!

1918

«Самокатна сотня»

Після «Параду Соборності», про який я розповідав у попередньому випуску, Кримська група армії УНР  майже в повному складі попрямувала на південь – здобувати Крим.  Залишили місто й німецькі війська. У Олександрівську затрималися українські січові стрільці та кілька невеличких австрійських відділів. Місцем розташування «січовиків» стала будівля Олександрівської чоловічої гімназії – зараз  1-й корпус ЗНУ.

Із вояків УНР  у Олександрівську залишилася лише одна сотня 2-го Запорізького полку під командуванням сотника Гемпеля. Останній був призначений військовим комендантом міста. Але за ініціативою Гемпеля  вже у квітні в Олександрівську була сформована ще одна сотня – 2-га Самокатна 2-го Запорізького пішого полку Запорізького корпусу. За два тижні до лав сотні записалися 150 місцевих мешканців.

«Самокатів» (велосипедів) для цих бійців вдалося назбирати в Олександрівську небагато – лише 17. Проте, як і зараз, українським воякам активно допомагали екіпіруватися небайдужі містяни. «Як почали нам приносити кулемети, які були поховані по різних горищах, то у нас зібралося аж чотирнадцять кулеметів «максимів»,«кольтів» і «шассі»… », – згадував доброволець сотні та наш земляк Гаврило Гордієнко.

Місце розташування Самокатної сотні – будівля Романівської школи. Вона ж – Романівське училище, міське початкове училище імені дома Романових,  Восьме міське змішане початкове училище.   Будівля збереглася до нашого часу. У 2008 році на ній відкрили пам’ятну дошку, присвячену Самокатній сотні. Адреса – Військкоматівська, 3.

Докладно про “Самокатну сотню” планую розповісти вам завтра – окремим постом. Не пропустіть!

1933

Пароплав над порогами

Квітень 1933 року. Вже побудована гребля  та працює Дніпрогес. На черзі ще одна мета Дніпробуду – судноплавний Дніпро на всіх своїх ділянках. Ось-ось у Запоріжжі відкриють шлюз. Але докладно про –  це в одному з наступних випусків. Та й одного відкриття шлюзу замало для того щоб зробити Дніпро повністю судноплавним. Треба підготувати і здати до експлуатації раніше непрохідну його ділянку – між Дніпропетровськом (Дніпро) та Кічкасом.

Цим на початку 1933 року і займаються дніпровські водники. «Перевірялася глибина покриву води над порогами, вивчався фарватер, встановлювалися бакени і віхи, що показують шлях судам, готувалися пристані та причали», – розповідає про ті роботи книга «Велике історичне будівництво».

І ось – все готово, «шлях  вільний»! 19 квітня 1933 року із Дніпропетровська  вирушає великий двопалубний товаро-пасажирський пароплав «Ян Рудзутак».  На капітанському містку –  капітан судна Монастирський та досвідчений дніпровський лоцман Жеребило. Мета рейсу – подорож на південь, «до найвеличнішої споруди світу – до Дніпровської гідростанції».

Лоцман Жеребило до цього багато разів проводив човни  з окремими сміливцями через Дніпровські пороги. Його відчуття 19 квітня 1933 року у книзі «Велике історичне будівництво» описувалися так:

«Він мимоволі воскрешав у своїй пам’яті картини недавнього минулого: скелі, бризки води, що пінилися, ударяючись о пороги, та величезна небезпека бути щохвилини розчавленим стихією, — такою була подорож по порожистій частині Дніпра ще рік-два тому. Нічого цього зараз нема. Дніпро був спокійний, пароплав швидко наближався до Кічкаса».

За шість годин по старту, о 19:30,  «Ян Рудзутак» вже підходив до греблі Дніпрогесу: «Ліворуч — будівництво величезної гавані, праворуч — селище та гідростанція, а перед очима — гребля. Пароплав пристав до причалу біля лівого берега». Тут же екіпаж судна склав рапорт до столиці: «19 квітня 1933 року вперше в історії пароплав пройшов шлях над порогами Дніпра!».

Річковий вокзал

Вже за декілька кілька днів після рейс «Яна  Рудзутака»  було налагоджено регулярне сполучення за маршрутом: Велике Запоріжжя – Дніпропетровськ. Пароплави вирушали із Запоріжжя о 10 годині ранку та прибували до Дніпропетровська о 5 годині вечора. З Дніпропетровська пароплави вирушали о 12 годині дня.

До речі, сьогодні зроблю тут прем’єру – поділюся з вами нещодавньою моєю знахідкою. Це світлина Запорізького річкового вокзалу. Таким він був до Другої світової війни. «Неподалік Дніпровської греблі та шлюзу споруджено велику гарну будівлю річкового вокзалу. Для пасажирів тут обладнані просторі зали для очікувань і буфет», – йшлося про нього у книзі 1932 року «Велике історичне будівництво». 

А вже повоєнна книга «Архітектура річкових вокзалів та павільйонів» описувала його так: «Двоповерхова пасажирська будівля на пристані Запоріжжя була розроблена асиметрично, з підкресленим центром та різними за поверховістю та висотою правою та лівою частинами фасаду. У будівлі були передбачені мінімальні площі окремих приміщень — зали очікувань із касами, буфету та кількох допоміжних кімнат для обслуговуючого персоналу. Ця будівля мало нагадувала річковий вокзал. Під час Вітчизняної війни воно було зруйноване фашистськими загарбниками».

1944

Результати німецької окупації

Після звільнення Запоріжжя від німців у жовтні 1943 року  в місті була створена Надзвичайна комісія –  «по встановленню та розслідуванню зруйнувань, пограбувань і вбивств, учинених німецько-фашистськими загарбниками та їх прибічникам в місті Запоріжжі 4 жовтня 1941 року – 14 жовтня 1943 року». До складу комісії  було залучено сім осіб. Це – перший секретар міськкому партії Комаров, голова міськради Астахов, голова Сталінської райради Сокирченко, лікар міської лікарні Симоненко, вчителька Островська, лікар Карпушева та протоієрей православної церкви Верник.

20 квітня 1944 року вони склали та підписали  акт за результатами своєї роботи. Зокрема у ньому йшлося про руйнування міста та його господарства під час окупації : «Гитлеровские варвары перед своим бегством из города Запорожья взорвали гордость советского народа — Днепровскую гидроэлектростанцию им. В. И. Ленина…они разграбили, а затем сожгли и подорвали крупнейшие заводы, которые славились во всей стране и были известны всему миру… Общей стоимостью 1026798,8 тыс. рублей».

За підрахунками Надзвичайної комісії, «всего в городе Запорожье гитлеровские бандиты полностью уничтожили 27 заводов, 41 фабрику… 32 км трамвайной жел.- дор. линии, 59 кв. силовой трамвайной линии, трамвайный парк, 19 мостов, 3 вокзала, 2 порта… 3 института, 5 техникумов, 38 школ, 10 ремесленных училищ и школ ФЗО, 30 больниц… 49 детских садов и яслей» тощо.

Йшлося у Акті і про людські втрати:

«На підставі свідчень і розкриття ям та ровів установлено, що масові знищення – розстріл мирних радянських громадян німці здійснювали не лише на території радгоспу ім. Сталіна, а також в селищі ім. Т. Шевченка, біля бухти на річці Дніпро та біля табору військовополонених. В результаті вчинених кривавих розправ катами та їх спільниками розстріляно і закатовано в місті Запоріжжі 43 тисячі радянських громадян… у тому числі розстріляно, закатовано й виморено голодом військовополонених червоноармійців та офіцерів близько 5 тис. чоловік».

У висновку судово-медичної експертної комісії наводились місця найбільш масових убивств: на стадіоні заводу ім. Баранова  (зараз «Мотор-Січ») — 6600 осіб, на старому цвинтарі біля табору військовополонених  (напроти «Запоріжжя-2», по той бік залізниці, теж біля та на території сучасного «Мотору») – 400, північніше приміського господарства Запоріжжя – радгоспу ім. Сталіна – 27 000, в кар’єрі № 1 – 7200, на північному сході радгоспу ім. Сталіна, в кар’єрі №2 – 1800 осіб (радгосп Сталіна – район сучасної Дослідної станції).

Повний текст Акту виклав окремим постом – ось тут.

1964

Кінотеатр імені Довженка

59 років тому  в Запоріжжі розпочинає свою роботу широкоформатний кінотеатр імені Довженка. Наразі із кінотеатрів  міста, що зараз працюють, за віком він поступається лише кінотеатру Маяковського.

Урочисте відкриття кінотеатру відбувається 20 квітня. Під час нього продемонстрували  «зворушливий фільм «Повість временних літ», поставлений за сценарієм Олександра Довженка його подругою Юлією Солнцевою». Для масового ж глядача сеанси у кінотеатрі стартували з показу художнього фільму «Кріпосна».

Як пишуть газети у 1964 році, кінотеатр Довженка –  найбільший і найсучасніший у місті. Його великий зал може прийняти 840 глядачів. Тутешній екран виготовлений зі спеціального перфорованого матеріалу. Його довжина – 16,6 метра, висота – 7,5. За екраном та у стінах встановлено 84 динаміки, які створюють стереофонічний ефект.

 «Проєктом центрального кінотеатру міста займався Харківський міськбудпроект під керівництвом архітектора Георгія Густавовича Вегмана. Він постарався спорудити споруду класичного кінотеатру з ідеальною акустикою та оптикою, системою вентиляції із застосуванням фонтану для охолодження», – розповідає преса.

1972

Цирк

Головна подія квітня 1972 року – відкриття нового запорізького цирку. До цього міські шанувальники циркових вистав збиралися у дерев’яному цирку-шапіто в парку Металургів. А тепер Запоріжжя має свій справжній капітальний цирк. Його будівництво розпочалося біля парку Пушкіна в листопаді 1966 року. Через п’ять з невеликим хвостиком років будівництво на вулиці Рекордній завершилося. Над куполом нової споруди здійняли великі літери «Цирк».

 Нова споруда має вигляд  амфітеатру зі сферичним куполом  (форма «летюча тарілка». Вона  здатна прийняти одночасно до двох тисяч глядачів. Насичений цирк і сучасною апаратурою – автоматика та механіка допомагають у переобладнанні манежу, підготовці атракціонів. Тут можуть проходити навіть програми у воді, або на льоду. А ще тут море світла – 328 прожекторів проти 24 у старому приміщенні.

---

А тепер кілька речень про тих, хто будував запорізький цирк. Проєкт споруди розробили в Центральному НДІ проєктування видовищних та спортивних споруд. Прив’язку до міста виконали на місці – у запорізькому «Міськбудпроекті». Генеральним підрядником було БУ «Прокатбуд» тресту «Запоріжбуд». Субпідрядники – понад 20 будівельно-монтажних організацій. Роботу їм довелося зробити чималу. У приміщенні нового цирку близько 2 тисяч квадратних метрів мозаїчної підлоги, 3 тисячі «квадратів» скла, стільки ж метрів покрівлі. Перед будинком укладено півтори тисячі квадратних метрів облицювального граніту. Територію перед цирком прикрашає фонтан – частина системи кондиціонування.

Перша, предпрем’єрна вистава відбувається 20 квітня . Вона була проведена спеціально для будівельників цирку та «Дніпрогесу-2». Назва програми –  «Слався, Вітчизна праці!».

Прем’єрна ж вистава, для всіх охочих глядачів відбувається 22 квітня. Під час неї виступають –  наймолодший у СРСР дресувальник Борис Денисов, група клоунів під керуванням Костянтина Бермана, вершниця Забукайте, жонглери Прокоф’єви, акробати Маковей та Олександров, музичний ексцентрик Аскеров та багато інших артистів.

На цьому друзі завершуємо чергову подорож у часі. Це були події 19 та 20 квітня в історії Запоріжжя. Співавторами цього екскурсу в історію по праву можу назвати його патронів та меценатів – Людмилу Матвійченко, Віктора Низовцева та Лідію Ємель’янову. Щиро вдячний їм та всім небайдужим добрим людям за підтримку, яку отримує цей проєкт! Це насправді дає відчуття того, що ці мандрівки у часі потрібні. Надихає не зупинятися та надає сил, навіть тоді, коли, здавалося б, їх вже нема ! До нових зустрічей, далі буде!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 20 квітня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!