Багато хто з нас чув історію про те, як «батько» Махно підірвав старий Кічкаський міст і в річку впав ешелон із зерном. Міст і справді підривали, причому неоодноразово. Але розберімось: коли й з якою метою це робили, а головне – хто насправді.


На початку XX століття береги Дніпра біля селища Айнлаге (Кічкас) з’єднав залізничний міст, відомий згодом, як Кічкаський. Існував він до 1931 року, коли був демонтований під час будівництва греблі Дніпрогес.

Красень Кічкаський міст. Тут Дніпро був надзвичайно вузьким, а береги високими, за що місце звали «Вовчим горлом».

Під час  Першої світової та Громадянської війн Кічкаський міст, як єдиний перехід через Дніпро біля Олександрівська, набув стратегічного значення. Саме місто виживало в хаосі постійної зміни влади та обстрілів. Щоб затримати супротивника, міст неодноразово виводили з ладу. У різні способи – від розбирання залізничної колії до руйнування мостової конструкції.

Загальновідома (хотілося б підкреслити – радянська) версія свідчить, що міст, відступаючи, підірвав Нестор Махно. Чи це було так? По сусідству з мостом, на правому березі жили меноніти. Вони все бачили. А ще вели щоденники…

Вибух перший

Весна 1918 року. Олександрівськ навчається жити під «більшовиками», які на початку року прийшли до влади у місті. Театр Першої світової рухається до міста. «Німці» (військові формування німецько-австрійського блоку) дуже близько.

«Червоні» (сформована більшовиками Робітничо-селянська Червона армія) відступають на лівий берег. У паніці багатомісцевих мешканців йдуть за ними. Кічкаський міст перевантажений: верхнім ярусом один за одним поспішають залізничні потяги. На нижньому – вишиковуються величезні черги. У центр конструкції звозять вибухівку.

За спогадами І.Раймера, мешканця Айнлаге-Кічкаса, 30 березня 1918 року близько третьої години ночі пролунав вибух. Такої сили, що його чули навіть у Нижній Хортиці. Внаслідок цього центральна частина мосту впала в Дніпро, а на березі люди знаходили шматки понівеченого  металу.

17 квітня 1918 року. Переправа біля зруйнованого Кічкаського мосту

Вже після полудня 30-го березня в Айнлаге з’являються перші «німці». Менонітське село регулярно обстрілюють «червоні»,  які закріпилися у Павло-Кічкасі. Після попадання снаряда в один із будинків та загибелі господарів, навіть найстійкіші айнлагці поспішають виїхати. Але ефект від вибуху мосту тимчасовий.

«Німці», дочекавшись підкріплення, ліквідують вогневі точки та бронепоїзд супротивника. Далі налагоджують переправу й у квітні  входять до  міста. Кічкаський міст восени 1919 року згадують, як такий, яким ходять поїзди.  Тобто його до цього часу відновили. До наступного серйозного вибуху – в 1920 році.

Вибух другий

Після Першої світової Україну накриває кровопролитна боротьба за владу. Протистояння сил царської та більшовицької Росії, незалежної української держави та різноманітних місцевих озброєних загонів увійшло в історію, як «громадянська війна».

Літо 1920 року. Олександрівськ та його  околиці вкотре під владою «більшовиків». На початку вересня Кічкаський міст знову підривають. Знову «червоні», але вже при наближенні «білих» – з південного сходу «білих». Маневр передчасний: у результаті для відступу на правий берег наводять понтонний міст.

«Ахіллесова п’ята» Кічкаського мосту: охочі «поранити», але не «вбити», закладали вибухівку у місця кріплення його середньої підвісної ферми і – береги роз’єднувалися! (схема автора).

Від поспішного ж вибуху центральний проліт Кічкаського мосту лише просів. На оманливо цілий міст в’їжджає локомотив і в місці розлому сходить із рейок. Витягнути побратима поспішає ще один паротяг. Розгойдування пошкоджений проліт не витримує –  зривається в Дніпро, разом із обома  локомотивами. Все це відбувається на очах жителів Айнлаге, що висипали на берег.

Далі ще страшніше: наближається цілий залізничний потяг. Зі скреготом і іскрами його вагони сиплються крізь пролом  прямо в річку! Пізніше один  з них пристав до берега. У ньому айнлагці знаходять загиблих. Також на берег… випливає корова.

Подробиці страшної події миттю летять околицями. Нібито  через жахливу помилку, санітарний поїзд із села Вознесенівка пішов у бік підірваного мосту. Потяг перевозив поранених, зерно, худобу та цистерну бензину. Врятувалися ті, хто встиг вистрибнути з поїзда  на ходу. Серед них – дві санітарки. Дівчата зчинили галас та  звинуватили  у трагедії  «червоне» командування. За що їх було заарештовано.

Падіння “червоного” ешелону з 40-метрової висоти Кічкаського мосту. Так могли розгортатися трагічні події осені 1920 року. Реконструкція! (фотоколаж автора).

Епізод також описаний у спогадах В.Павлова. Білий підполковник розмовляв із санітарками. Йшлося про «червоний» ешелон кавалерії –  з підводами та фуражем. Частину розвантажених його вагонів  відвели для 200 поранених. Ридаючи, дівчата розповіли, що про руйнування моста дізналися вже на півдорозі до нього. Усі кричали, хто міг – вистрибував, а потяг не зупинявся. Локомотив, до речі, був у хвості потягу  та  у ріку не впав.

Згадка про цей вибух є й у радянському нарисі О.Романовського «Крізь пороги». З нотою гумору тут фігурує корова, що дивом врятувалася. А також –  утоплені зерно та шинелі. Корова, зауважує автор, встигла вискочити, як «спритний пілот з аварійного аероплана». Про людські жертви й людей, що дивом  врятувалися – ані слова.

А як же ж легендарний підрив від Махна?

Вибух третій

Саме цей вибух  згідно з легендами має бути пов’язаний з ім’ям «батьки» та його Повстанської армії.  За  часом він начебто має опинитися між першим та другим епізодом, які описані вище. Але… Спогади Нестора Махна нічого про цей підрив не зберегли.

Неоднозначно звучать й спогади й соратників Махна. Залишаючи Олександрівськ у листопаді 1919 року  «махновці» підірвали «символ рабства» – Олександрівську в’язницю. Однак, відступивши на правий берег, зірвали рейки та спалили дерев’яний настил Кічкаського мосту. Цим вони  вже вивели його з ладу. Про це згадує учасник подій та начштабу махновської армії  Білаш.

Вигляд з лівого берега. По той бік річки бачимо домівку менонітів – Айнлаґе-Кічкас, згодом затоплений Дніпробудом.

Як нам відомо, у боротьбі за владу над Україною зрештою перемогли «більшовики». Ось переможці і писали свою  історію. То чи не радянський це міф, про Махна-підривника? Щоб приховати свої дії  та очорнити свого колишнього союзника? Ось і поширювалася багато років  «биль» про махновський підрив Кічкаського мосту. І не лише із вуст до вуст.  У Максима Горького, «буревісника революції», навіть можна знайти строки, що міст був підірваний… «бандитом Махно».

Світлина з підписом радянських часів.

Варто зазначити, що меноніти згадують Махна не добрим словом. Проте із вибухом мосту  махновців не пов’язують. Підривниками мешканці Айнлаге називали «більшовиків». Тих, що у 1918 році  відступали від «німців», а 1920-го – від «білих». Такого  у радянські часи та й згодом ми не чули, правда? Як тут не згадати вибух греблі Дніпрогес у 1941 році, про який наполегливо мовчали червоні сторінки історії. Що ж –  тепер знатимемо більше.

На основі всього вищесказаного, пропоную поставити під  сумнів причетність Махна до підриву Кічкаського мосту.  Та й чи не забагато це для багатостраждальної конструкції – тричі втрачати 38-метровий проліт?

У глибинах Вовчого горла

Ущелина «Вовчого горла», де колись висіла арка Кічкаського мосту, сьогодні залита водосховищем. Тут у 2004 році на глибині близько 60 метрів запорізький дайвер Юрій Батаєв відшукав фрагмент мосту та залишки залізничного транспорту. Вони підтверджують історії із минулого. Згодом із колегами дослідник Дніпра повторював занурення. Цікаво, що поки що знайдено лише один проліт мосту, а навколо лише залишки вагонів. Де другий, і хоча б один локомотив – ще потрібно з’ясувати…

Залізне мереживо обваленої частини Кічкаського мосту, залишки залізничного полотна та вагонів – у кадрах підводної зйомки дайвера Юрія Батаєва. Все це ховає Дніпро у глибинах затопленого «Вовчого горла».
Одну з берегових опор мосту й досі можна побачити біля острова Сагайдачного (екс-Леніна).

Автор: Артем БОРОДІН (вперше опубліковано 28.02. 2019 на сайті 061)

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 31 березня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *