21 березня в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.
1921
Батько Правда
У березні 1921 року запорізька преса активно використовує гасло «Смерть бандитизму». Під ним – повідомлення про те, як на Запоріжжі борються з махновцями. Так, наприклад у 20-х числах березня одразу декілька газет повідомляють: «Махно важко поранений!». Пишуть, що неподалік від села Покровського червоні частини «зарубали 200 бандитів». Решта махновців – 80-100 людей – змогли втекти із пораненим Нестором Махном.
А ось в Туркенівці (зараз – Малинівка на Гуляйпільщині), як повідомляють газети, червоноармійцями був зарубаний «Батько Правда» – легендарний безногий махновський «отаман» Семен Правда. У 1918 році він сформував власний загін, який згодом долучився до махновского руху.
Ось що писав про Правду начштабу Револіційно-Повстанської армії Віктор Білаш: «Народився у батрацькій родині у с. Любимівці Олександрівського повіту. Анархіст-терорист із 1904 р., працював на ст. Гайчур зчіпником вагонів. У 1905 р. втратив ноги. Командир загону, командир полку, начальник лазаретів Повстанської Армії». У березні 1921 року він був начальником комендантської команди при штабі РПАУ. До речі, за інформацією Білаша, Правда дійсно був зарубаний червоноармійцями в Туркенівці у 1921 році, але у листопаді.
1928
«Примус та каструля»
У березні 1928 року працівниці спирто-горілчаного заводу скаржаться на колег-чоловіків. На 8 березня ті «утнули несусвітнє»! «Найкращій працівниці спиртозаводу від імені заводської комісії з проведення свята були подаровані примус і каструля», – повідомляє «Червоне Запоріжжя». «Це – знаряддя закріпачення. Ви б ще плиту подарували!», – обурилися жінки.
Треба відмітити, що чоловіча частина колективу усі обвинувачення заперечувала. «Примус, то ж не плита. Це новітнє досягнення науки та техніки. Накачав, запалив – слава новому побуту, ура!», – відповіли чоловіки. Та й ще додали: «Зверніть увагу – не примус тримає у своїх руках жінку, а навпаки. Так що, це символ перемоги жінки над кухнею».
1930
Автобуси
«Автобусний рух збільшиться», – запевняє запоріжців 21 березня 1930 року газета «Червоне Запоріжжя». На той час Запоріжжя обслуговує усього 14 пасажирських автобусів. Чотири з них їздять суто містом, а 10 – курсують між ним та Дніпробудом. Принаймні так запевняють журналісти.
Альтернатив у пересічних дніпробудівців, що живуть у місті, усього дві – катер між пристанню та Кічкасом під час навігації, або робітничий потяг. Останній – паровоз-“кукушка”, який тягне за собою декілька відкритих платформ. Ще те задоволення, особливо взимку. Хоча… Є ще одна альтернатива – пішки! «Возвращаясь домой в Запорожье, пешком за 6 километров, я здорово уставал», – писав у своїх спогадах дніпробудівець Борис Вейде.
На нечисленні автобуси, які курсують від Палацу Праці (колишній будинок Лящинського, зараз – Соборний, 52) – черги! А через них і запізнення. «Робітники втратили 90 тис. людино-днів», – шокує статистикою «Червоне Запоріжжя». Але газета намагається і заспокоїти: «До кінця року парк автобусів збільшать до 60 та побудують центральний автогараж на 100 автомашин».
У нас з вами є перевага над читачами із березня 1930 року. Ми хоч зараз можемо завітати до 1931 року. Так 26 лютого газета «Постройка» пише про Запоріжжя наступне: «Ежедневно на остановках автобусов – длиннейшие очереди: тысячи людей опаздывают на работу. Только по Днепрострою ежедневно 300 прогуляных часов». Як пише газета, з 23 автобусів на лінії Запоріжжя-Кічкас працює лише два!
Про ту ж біду у лютому 1931 року пише і відомий автожурнал «За рулём». «Длиннейшие унылые очереди рабочих на автобусных остановках…», – пише видання про Запоріжжя тих часів. Як доповідають журналісти, робітників Дніпробуду до місця роботи доставляють автобуси двох організацій – Союзтранса та Вукотранса. Перша має 19 автобусів. З них – 11 машин марки «Лянча», які «набігали» вже по 200 тисяч кілометрів кожна. Ще гірші справи з автопарком Вукотранса. Там налічується 10 автобусів. З яких – дев’ять… стоять, «а один, умовно, на ходу»!
І стосовно анонсованого ще у 1930 році «центрального автогаража». «Огромную стройку днепровского гиганта на сегодняшний день обслуживают 53 легковых машины, 72 грузовика, 5 тягачей, 24 автобуса и 24 автомобиля специального назначения… Из них постоянно работает едва ли 30%», – пише «За рулём». Лише у травні 1931 року, в іншій публікації, журнал доповідає: «Міськрадою затверджено план будівництва в Запоріжжі центрального гаража на 300 машин».
1935
10 діб у протигазі
У другій половині 1930-х років та на початку 1940-х одна з найпопулярніших речей серед запоріжців (і всіх інших громадян СРСР) – протигаз! Вправно управлятися ним повинен був кожний. Бо «кляті імперіалісти» не дрімають! Тому з протигазами що тільки в оті 1930-і не роблять. Як вам, наприклад – велопробіг Запоріжжя-Дніпропетровськ у протигазах? Або лижний похід, теж в них? Чи ось, лише уявіть: «В трамвайному парку Запоріжжя устатковується камера газоокурювання трамваїв. Один вагон перетворено на таку камеру».
Газова камера! У трамваї! Як тебе таке, Ілон Маск? Не зупиняємось: «Вагоноводи трамвайного парку під час останнього тренування працювали в протигазах: Горянець – 3 години 52 хвилини, Сайко – 4 години, Мирошниченко – 5 годин. Вагони весь час дотримувались графіка і курсували нормально».
Але в березні 1935 року усіх перевершує «товариш Корнієнко» – «червоноармієць Н-ської частини». Він встановлює рекорд, ймовірно світовий. «Надів протигаз і пробув у ньому 235 годин!»,- рапортує газета «Червоне Запоріжжя». Добре, що хоч «знімаючи його лише на час їжі». «Корнієнко в протигазі відвідував всі заняття й акуратно виконував розпорядок дня», – повідомляють журналісти. Рекорд червоноармієць присвятив XVIII з’їзду ВКП(б)!
1973
ЦНТІ
50 років тому майже на перехресті вулиці Пролетарської та проспекту Леніна відкривається новий «хмарочос» – 10-поверхівка Запорізького центру науково-технічної інформації та пропаганди. Це перша в Україні будівля територіального інформаційного центру. У ньому зосереджено матеріали нових наукових досліджень та технічних розробок – «для якнайшвидшого застосування їх у народному господарстві».
Робоча площа нової споруди – 3984 «квадрати». У будівлі – книгосховище на сотні тисяч одиниць інформації, сховище мікрофільмів, лабораторії, конференц-зал на 300 осіб, виставкова та читальні зали.
«Будівля зайняла відповідальне становище у системі забудови району. Архітектура його проста і лаконічна, фасад фанерований світлою плиткою. Поряд скоро збудують аналогічну висотну будівлю», – коментую відкриття новобудови заступник головного архітектора області М. Кривобоков.
Такими були події 21 березня в історії Запоріжжя. Не перемикайтесь, далі буде! Дякую за ваші коментарі, відгуки та донати. Вони надихають на нові мандрівки у часі та надають сил!
© Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 21 березня 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» та з обов’язковим активним гіперпосиланням на цю вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!
Доброго вечора. Скільки коштує реклама. Разова чи на місяць. В таких Ваших оглядах
Здрастуйте, напишу вам на пошту