15 та 16 лютого в історії Запоріжжя: голод 1922-го, Свято-Покровський собор та Лагутін

15 та 16 лютого в історії Запоріжжя – про історичні події цього дня читайте в традиційному огляді нашого сайту.

---

1922

Голод

Зима 1921-1922 – одна з найстрашніших в історії Запорізького краю. Кількарічні військові дії, численні грабежі, епідемії, небувала засуха та врешті  решт сумнозвісна більшовицька  «продразвьорстка»  – все це призвело до катастрофи. І поки зерно звідси тонами вивозили на Північ та Схід – рятували те ж “голодающее Поволжье”, наприклад –  ще донедавна житниця всієї країни  й  сама перетворилася на регіон, який дуже потерпає від голоду.  15 лютого 1922 року Запорізькі губернські відділи управління та допомоги комітету незаможників доповідають  уряду УРСР:

«К 1 февраля зарегистрировано 1.020.000 голодающих». Це 79% відсотків усього населення Запорізької губернії (1 284 597 мешканців у 1921 році)!

У той же доповіді за 15 лютого 1922 року : «Население питается почти исключительно суррогатами, травой, магаром и кореньями… находится в удручающем состоянии».  В інших телеграмах   із Запорізької губернії до центру за лютий місць теж достатньо жахливих подробиць. Наприклад:

«Вымирание людей на почве голода с каждым днем увеличивается и увеличивается. Мы встретили большую трудность подыскивать людей вырыть яму для умершего, так как люди были слабы-безсильны и умершие не придавались земле суток по 3»;

 «Падаль едят без всякого отвращения; употребление в пищу собак и кошек стало обычным явлением»;

«Суррогаты вместо хлеба (макуха, курай, кора, листья, коренья и др.) уже давно употребляется без всякой примеси муки всюду, и они на исходе, а в целом ряде районов уже вышли и считаются роскошью»;

«Появился первый случай людоедства. Мать удушила двоих детей 5-ти и 7-ми лет, и они употреблены в пищу в семье. Этот случай не имеет совершенно подкладки умопомешательства. Мать спокойно и сознательно поедает своих детей…»

І при цьому всьому : «тов. Калинин …подчеркнул, что голод на Украине НИЧТО по сравнению с голодающим Поволжьем… Указал, что необходимо более серьезно относиться к составлению статистики голодающих. В заключении т. Калинин указал на необходимость сосредоточения всего внимания на оказании помощи Поволжью».

Отримувати допомогу міжнародної спільноти Москва фактично дозволить Україні лише з весни. Тоді на порятунок до нас  прийде низка позаурядових  організацій – Американська менонітська допомога (AMR), єврейський «Джойнт», Американська адміністрація допомоги (АРА), місія відомого полярного дослідника, лауреата Нобелівської премії, норвежця Фрітьофа Нансена, Міжнародної спілки допомоги дітям та інші. Але це вже інша історія – про неї я ще свого часу розповім.

1949

Юрій Лагутін

15 лютого 1949 року народився Юрій Лагутін – видатний гандболіст, олімпійський чемпіон. Вихованець запорізької школи гандболу (тренер: Юхим Полонський).  З 1967 по 1976 рік захищав кольори команди ЗМетІ/ЗІІ. У складі запорізького колективу – срібний (1971) та тричі бронзовий (1972, 1974, 1975) призер чемпіонатів СРСР.  Один з кумирів запорізьких вболівальників 1970-х. Вони були в захваті від фірмових «лагутінських» пасів та точних кидків на будь-який смак.

Лагутін неодноразово визнавався кращим розігруючим чемпіонатів Радянського Союзу. За збірну команду країни провів 92 матчі, закинув 212 м’ячів. Двічі ставав віцечемпіон світу серед студентів, визнавався  найкращим гравцем студентської світової першості, був учасником двох Олімпіад. Найвищий спортивний титул – олімпійський чемпіон!

Олімпійське «золото» Монреаля-76 Юрій Лагутін здобув страшною ціною. Під час одного з матчів Олімпіади запоріжець отримав серйозну травму спини. Це пошкодження згодом здетонувало у страшну хворобу. На жаль її Юрій подолати не зміг.  Олімпійський чемпіон пішов у засвіти 29-річним – 20 квітня 1978 року.

1993

Свято-Покровський собор

15 лютого 1993 року був закладений перший камінь (із мощами святих із Києво-Печерської лаври) на будівництві майбутнього  Свято-Покровського кафедрального (архієрейського) собору. Це буде «довгобуд» – храм освятять лише у 2007 році.

Як говорять  у 1993 році, церков буде майже повною копією Свято-Покровського собору, який стояв на тому ж місці, біля Базарної, до демонтажу у 1930-і роки. За його зразком новий проєкт підготували архітектори Вадим Петренко, Дмитро Романов та інші спеціалісти «Запоріжцивільпроекту».

Своєю чергою  взірцем для будівників Олександрівська у позаминулому столітті був один з варіантів проєкту кам’яної церкви на 750 осіб, розроблений відомим архітектором Костянтином Тоном. Храм у русько-візантійському стилі був закладений у 1886 році та зруйнований у другій половині 1930-х років. Сучасний собор дійсно дуже його нагадує, але є й деякі відмінності. Наприклад, у наші часи не стали відтворювати дзвіницю.

До речі, храм за проєктом Тона теж мав своїх попередників  – дві дерев’яні будівлі Свято-Покровської церкви. Перша була побудована 1773 року, друга – змінила її у 1787-му.

1998

Кандидат Поляк

16 лютого 1998 року відбувається майже історична подія – вперше кандидатом у мери Запоріжжя зареєстрований генерал-майор Олександр Поляк. У 1998-му він – заступник начальника УМВС Запорізької області. Як повідомляють ЗМІ, його кандидатуру висунули  «Запоріжбуд» та Хортицький навчально-реабілітаційний центр. Підтримує генерала й «Автозаз».

А ось колектив  іншого великого підприємства міста – «Мотор-Січ» – висуває кандидатуру Олександра Головка – чинного голову, який керує Запоріжжям вже 6 років. Забігаючи наперед: цього разу Поляк мером не стане. Але голосів набере багато. 158 930 за Поляка проти  168 791 за Головка.

2004

Радіоринок

15 лютого 2004 року до запорізької мерії завітала ініціативна група торговців з радіоринку. Вимагали не  «виселяти» їх зі вже добре знайомого запоріжцям місця – зі стадіону «Локомотив». Договір оренди стадіону група прохає подовжити ще на два роки. За цей час обіцяють побудувати новий, окремо розташований радіоринок на вулиці Перемоги.

Міська влада на зустріч йти не бажає. «Керівники радіоринку знали, коли закінчується термін оренди торгового майданчика на стадіоні «Локомотив», але не поспішали будувати новий майданчик», каже заступник міського голови Гальцов. «У МВС є статистика крадіжок та пограбувань на радіоринку, яка неухильно зростає. Тут процвітає торгівля краденими мобільними телефонами та іншою технікою», – аргументує заступник начальника міського управління УМВС Михайло Барац. Також “проти” – санепідемстанція,  міська федерація футболу та представники спорткомплексу «Спартак: «Торгівля у вихідні заважає проводити спортивні змагання».

Тим часом, прес-служба мерії повідомляє: «Понад сто підприємців уже уклали договори на оренду павільйонів та прилавків на вулиці Жуковського» – біля Центрального ринку. А ось «ініціативна група» туди не хоче. Аргумент: «Радіоринок – інтелектуальний, і він не може переїхати на Анголенка, торгувати серед картоплі та спідньої білизни».

2013

«Меч Святослава»

15 лютого 2013 року до Запоріжжя повернувся «Меч Святослава». Унікальна знахідка, зроблена у  листопаді 2011 року на Хортиці,  понад рік знаходилася у Києві – на реставрації. Як то кажуть – «відлягло», бо активно ходили чутки, що його так і не повернуть у національний заповідник «Хортиця».

«Цей меч можна віднести до кращого зразка серед знайдених раніше. Консерваційно-реставраційні заходи дозволили окреслити форму клинка та тавро майстра на ньому. Про те, що зброя належала військовій верхівці, свідчать багато характеристик – декороване руків’я, інкрустована сріблом, міддю та латунню», повідомляє 10 років тому національний заповідник «Хортиця».

2015

Олександр Говоруха

16 лютого 2015 року пішов у засвіти Олександр Говоруха – запорізький захисник України від російської навали. Олександр народився у Запоріжжі 29 червня 1994 року. Вчився у ЗОШ № 110 та Запорізькому професійному ліцею № 29. З 2014 року – навідник 55-ї окремої артбригади ЗСУ.

14 лютого 2015 року Олександр отримав важкі осколкові поранення під час бою проти російсько-терористичних військ біля міста Дебальцеве. На жаль, поранення виявилася смертельними.

Поховали Олександра Говоруху  на кладовищі Леваневського. Залишилися батьки та старший брат. Посмертно нагороджений орденами:  «За мужність» III ступеня,  «За вірність присязі», «За заслуги перед Запорізьким краєм» та нагрудним знаком «Гідність та Честь» (01.09.2015). Олександру  було присвоєно звання «Молодший сержант».

У школі, де навчався Олександр, відкрито меморіальну дошку, а вулицю Радгоспну, на якій він жив, у травні 2016 року перейменували на вулицю Олександра Говорухи. На будинку, в якому він народився, теж  була встановлена пам’ятна табличка. Вічна пам’ять Герою!

Друзі, тимчасово, до Перемоги, змінив професію – замість екскурсовода став добровольцем. Тому поки що на жаль не можу проводити екскурсії. Але продовжую вам про нього розповідати в інтернеті. У мене та у Запоріжжя ще стільки цікавого – розповідати й розповідати. Тож не зупиняюсь – попри всі негаразди та завдяки вашій підтримці. Щиро дякую всім, хто підтримує!
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.

 © Роман Акбаш, akbash.zp.ua, 15 лютого 2023. Текст статті та фотоматеріали до неї поширюється за ліцензією «Creative Commons Із зазначенням авторства 4.0 Міжнародна (CC BY 4.0)» і з обов’язковим активним гіперпосиланням на дану вебсторінку. Будь-яке використання без вищезазначених умов забороняється. Дякую за розуміння!