3 листопада в історії Запоріжжя – про деякі історичні цікавинки, яки трапилися цього дня, розповідаю у традиційній рубриці.
1938
Розстріл Петцгольда
3 листопада 1938 року катами НКВС був розстріляний Лев Петцгольд. Місце його поховання невідомо. Але сам Лев Іванович свого часу (на відміну від сьогодення) був досить відомою у нашому місті людиною. В Олександрівську на початку минулого століття колезький асесор Петцгольд вів активну громадську діяльність – перебував у повітовому відділенні Товариства піклування про в’язниці, входив до повітової комісії піклування за дитячими притулками, очолював Олександрівську євангелічно-лютеранську церковну раду і був видавцем німецької газети Олександрівська «Бюргер Цайтунг».
За професією Лев Іванович був провізором, працював управляючим аптеки Ріхтера на Базарній вулиці. Потім фактично став власником і будівлі (сучасна адреса -Базарна, 7), і всього аптечного бізнесу Августа Ріхтера. Бо був одружений на донці та спадкоємиці аптекаря – Амалії Петцгольд (Ріхтер). Після 1917 року Петцгольд залишився у нашому місті. В часи Дніпробуду працював в його медично-санітарному управлінні, очолював Запорізьку санітарно-бактеріологічну лабораторію.
У лютому 1931 року Лева Петцгольда заарештували як «члена контрреволюційної організації». Він був засуджений на 5 років позбавлення волі, але через рік був звільнений Втім, історія повторилася вже в 1938 році. Але вже з трагічним фіналом – з розстрілом. Посмертно Петцгольд був реабілітований у 1957 році.
На фото – прибутковий будинок Ріхтера, вулиця Базарна, 8
1961
«Знахідка для шпигуна»
У листопаді 1961 року запоріжців закликають не втрачати пильності. Виявляється, що закордонні шпигуни цікавляться і нашим містом. «Завдяки пильності простих радянських громадян Суріна, Чужакіна, Жлобіна і Черемісова в Запоріжжі було викрито двох американських розвідників», – повідомляє 3 листопада місцева преса.
Що заціквило «агентів імперіалізму»? Вони, як повідомлялось, намагалися сфотографувати «важливі об’єкти в порту Леніна». У тому ж повідомленні був і інструктаж до містян: «Демонструючи іноземцям увагу та ввічливість, необхідно давати відсіч будь-яким спробам вивідати секрети чи проповідувати чужу нам ідеологію!».
До речі, серед «знахідок для шпигунів» у 1961-му називають уже не лише балакунів. «Іноземні шпигуни роблять ставку на нестійких людей, які морально розклалися і ведуть паразитичний спосіб життя. А також – на шептунів, критиканів, демагогів, любителів пліток та анекдотів», – розповідає запорожцям преса. Потенційні агенти іноземних розвідок – «молоді громадяни, які не мають твердих переконань, попалися на гачок буржуазної пропаганди, тобто так звані «стиляги».
1965
Вічний вогонь
3 листопада 1965 року у районі майдана Волі вперше в історії міста спалахує Вічний вогонь. У тодішній пресі його називають “символом народної пам’яті, що не згасає”. Адже він запалений, цитую: “на священній могилі героїв”.
У грудні 1917 року тут поховали матросів-чорноморців, які намагалися встановити в нашому місті владу більшовиків. Спроба була невдала – «гастролерам» дали відсіч прихильники УНР та гайдамаки. Офіційна версія радянської доби писала про це поховання зазвичай так: «У сквері на майдані Волі було поховано 13 матросів-чорноморців із загону Мокроусова». І зовсім у ті часи не згадували, про те що там ще похований щонайменше один загиблий опонент більшовиків. Жертв того протистояння міська влада Олександрівська урочисто поховала у загальній могилі – “неупереджено”, як того й вимагали місцеві прихильники більшовиків.
1927 року на місці поховання звели гранітний монумент. До речі,останками жертв грудня 1917 року історія тутешніх поховань не вичерпалась. Ховали у цьому сквері до 1944 року – більшовиків, червоноармійців, “загиблих від рук махновців” та партпрацівників. Близько семи десятків осіб за моїми підрахунками! Ось на їхню честь, мабуть і запалили той Вічний вогонь на майдані Волі. До речі, він став першим у нашому місті. І саме від нього в 1968 році запалили смолоскип, який у свою чергу розпалив другий запорізький Вічний вогонь – на Правому березі, там де зараз “Скорботна мати”.
Зараз Вічний вогонь на майдані Волі вже не горить.
1995
«Пивна банка» на Сталеварів
«Такого у нас ще не було!», – чи то радіє, чи то іронізує у листопаді 1995 року репортер газети «Міг». А пише він про величезну пивну банку яка почала «випирати» із фасаду одного з будинків на проспекті в районі вулиці Сталеварів. Це «багатометрова об’ємна реклама пива «Славутич»! До цього, як стверджує кореспондент, «рекламне оформлення нашого міста відрізнялося дивовижною убогістю». А ось тепер , у 1995-му: «Почали з’являтися обнадійливі ознаки. Реклама стала яскравішою, масштабнішою та розумнішою». Ніхто випадково не знає як скинути у 95-й декілька фоточок?:)
