3 листопада в історії Запоріжжя – про деякі історичні цікавинки, яки трапилися цього дня, розповідаю у традиційній рубриці.

1938

Розстріл Петцгольда

3 листопада 1938 року катами НКВС був розстріляний Лев Петцгольд. Місце його поховання невідомо. Але сам Лев Іванович свого часу (на відміну від сьогодення) був досить відомою у нашому місті людиною. В Олександрівську на початку минулого століття колезький асесор Петцгольд  вів активну громадську діяльність – перебував у повітовому відділенні Товариства піклування про в’язниці, входив до повітової комісії піклування за  дитячими притулками, очолював Олександрівську євангелічно-лютеранську церковну раду і був видавцем німецької газети Олександрівська «Бюргер Цайтунг». 

За професією Лев Іванович був провізором, працював управляючим  аптеки Ріхтера на Базарній вулиці. Потім фактично став власником і будівлі (сучасна адреса -Базарна, 7), і  всього аптечного бізнесу Августа Ріхтера. Бо був одружений на донці та спадкоємиці аптекаря – Амалії Петцгольд (Ріхтер). Після 1917 року  Петцгольд залишився у нашому місті. В часи Дніпробуду працював в його медично-санітарному управлінні, очолював Запорізьку санітарно-бактеріологічну лабораторію.

У лютому 1931 року Лева Петцгольда заарештували як «члена контрреволюційної організації». Він був засуджений на 5 років позбавлення волі, але через рік був звільнений Втім, історія повторилася вже в 1938 році. Але вже з трагічним фіналом –  з розстрілом. Посмертно Петцгольд був реабілітований у  1957 році.

На фото – прибутковий будинок Ріхтера, вулиця Базарна, 8

1961

«Знахідка для шпигуна»

У листопаді 1961 року  запоріжців закликають не втрачати пильності. Виявляється, що закордонні шпигуни цікавляться і нашим містом. «Завдяки пильності простих радянських громадян Суріна, Чужакіна, Жлобіна і Черемісова в Запоріжжі було викрито двох американських розвідників», – повідомляє 3 листопада місцева преса.

Що заціквило «агентів імперіалізму»?  Вони, як повідомлялось,  намагалися сфотографувати «важливі об’єкти в порту Леніна». У тому ж повідомленні був і інструктаж до містян:  «Демонструючи іноземцям увагу та  ввічливість, необхідно давати відсіч будь-яким спробам вивідати секрети чи проповідувати чужу нам ідеологію!».

До речі, серед «знахідок для шпигунів»  у 1961-му  називають уже не  лише балакунів. «Іноземні шпигуни роблять ставку на нестійких людей, які морально розклалися і ведуть паразитичний спосіб життя. А також – на шептунів, критиканів, демагогів, любителів пліток та анекдотів», – розповідає  запорожцям преса. Потенційні агенти іноземних розвідок – «молоді громадяни, які не мають твердих переконань, попалися на гачок буржуазної пропаганди, тобто так звані «стиляги».

1965

Вічний вогонь

3 листопада 1965 року у районі майдана Волі вперше в історії міста  спалахує Вічний вогонь. У тодішній пресі його називають “символом народної пам’яті, що не згасає”. Адже він запалений, цитую: “на священній могилі героїв”.

 У грудні 1917 року тут поховали матросів-чорноморців, які намагалися встановити в нашому місті владу більшовиків. Спроба була невдала – «гастролерам» дали відсіч прихильники УНР та гайдамаки. Офіційна версія радянської доби писала про це поховання зазвичай так: «У сквері на майдані Волі було поховано 13 матросів-чорноморців із загону Мокроусова». І зовсім   у ті часи не згадували, про те що там ще похований щонайменше один загиблий опонент більшовиків.  Жертв того протистояння міська влада Олександрівська  урочисто поховала у загальній могилі –  “неупереджено”, як того й вимагали місцеві прихильники більшовиків.

1927 року на місці поховання звели гранітний монумент. До речі,останками жертв грудня 1917 року історія тутешніх поховань не вичерпалась. Ховали у цьому сквері до 1944 року – більшовиків, червоноармійців, “загиблих від рук махновців” та партпрацівників. Близько семи десятків осіб за моїми підрахунками! Ось на їхню честь, мабуть і запалили той Вічний вогонь на майдані Волі.  До речі, він став першим у нашому місті. І саме від нього в 1968 році запалили смолоскип, який у свою чергу розпалив другий запорізький Вічний вогонь – на Правому березі, там де зараз “Скорботна мати”.

Зараз Вічний вогонь на майдані Волі вже не горить.

1995

«Пивна банка» на Сталеварів

«Такого у нас ще не було!», – чи то радіє, чи то іронізує у листопаді 1995 року репортер газети «Міг». А пише він про величезну пивну банку яка почала «випирати»  із фасаду одного з будинків на проспекті в районі вулиці Сталеварів. Це «багатометрова об’ємна реклама пива «Славутич»!  До цього, як стверджує кореспондент, «рекламне оформлення нашого міста відрізнялося дивовижною убогістю». А ось тепер , у 1995-му: «Почали з’являтися обнадійливі ознаки. Реклама стала яскравішою, масштабнішою та розумнішою». Ніхто випадково не знає як скинути у 95-й декілька фоточок?:)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *