Прибутковий будинок Мінаєва – одна з окрас Старого Олександрівська.
На розі вулиць Олександрівської та Пилипівської прибутковий будинок Мінаєва з’явився у той час, коли місто почало стрімко зростати і забудовуватися. На межі 19 і 20 століть цьому активно сприяли місцеві цегельні заводи. Тільки за останнє 10 років позаминулого століття в Олександрівську відкрилися 19 таких підприємств. А лише за один 1900-й рік на всіх олександрівських заводах виготовили 26 мільйонів цеглин!
Цегляних справ майстри
Флагманами галузі з виробництва будматеріалів тоді були заводи братів Мінаєвих – Олександра, Данила і Дмитра. У кожного з них було по цегельно-черепичному заводу. І це тільки в Олександрівську! Розташовувалися вони на Карантинці – в олександрівському передмісті, яке сучасні запорожці називають Калантирівкою. Зроблену там «мінаєвську» цеглу можна побачити практично по всьому Старому Місті – у стінах багатьох старовинних будинків. До того ж, брати Мінаєви ще й самі будували. Наприклад, їх багато разів залучали в якості підрядників на будівництвах навчальних закладів Олександрівська. Серед результатів роботи Мінаєва – головна будівля «Запорізькій політехніки» та третій корпус ЗНУ.
Власник трьох заводів
А ще Мінаєви будували й для себе – прибуткову нерухомість. Цій родині в Олександрівську належали 16 будівель. Це більше, ніж у будь-якої іншої династії міста! Одним з мінаєвських володінь була і ділянка на розі Олександрівської та Пилипівської вулиць. Ії господар – Олександр Андріанович Мінаєв, молодший з братів-підприємців.
У цегляно-черепичній імперії Мінаєвих Олександру належали три заводи. Крім Олександрівська він випускав будматеріали ще у Фрідріхсфельді (нині – село Роздол) та Гейдельберзі (Новогорівка). Судячи з усього, випускав успішно. Зростання добробуту Мінаєва можна простежити за офіційними документами. Порівняємо, наприклад, два списки осіб, які мають право бути присяжними засідателями Катеринославського окружного суду – за 1908 та 1912 роки. У першому розмір річного прибутку власника заводів Олександра Мінаєва позначений сумою в 3000 рублів. А ось через чотири роки наш герой заробив вже майже в два з половиною рази більше – 7000 рублів!
Старовіри
У сучасних джерелах Олександра Мінаєва зазвичай відносять до представників купецького стану. Ще б пак – цілих три заводи у володінні і бурхлива комерційна діяльність. Ось тільки все ті ж документи це не підтверджують. Так, в тому ж списку присяжних Дмитро та Данила Мінаєви значаться, як купці. Знайти їх можна і в гільдейских списках купців Олександрівська за 1913 і 1914 роки. А ось їх брата Олександра Андріановича там немає. Більш того, в документах 1908 року його позначено як представника іншого стану – «міщанин». Варто зауважити, що існує і плутанина з віросповіданням Мінаєвих. У документах вони найчастіше позначалися як «православні». Що не заважало всім трьом братам активно відстоювати інтереси міської громади старообрядців. Наприклад, під клопотанням членів цієї громади про виділення землі під будівництво храму в Олександрівську серед інших стояли особисті підписи Олександра, Дмитра і Данила Мінаєвих.
Попит на «квадратні метри»
Але ж повернемося на ріг сучасних вулиць Олександрівської та Академіка Чабаненко. Потрапивши сюди років 120 тому, ми б напевно не впізнали це місце. Тоді на ділянці Мінаєва ще стояли два одноповерхові будинки. Один вздовж майбутньої Олександрівської, інший – паралельно майбутній вулиці Академіка Чабаненко. Обидва – одноповерхові, цілком характерні зразки провінційної архітектури.
Зовнішній вигляд ділянки радикально змінився після 1908 року. Вартість землі і житла в Олександрівську до цього часу істотно зросла. Адже був попит – в місто, яке переживає промислово-торгівельний бум, активно їдуть та переїзжають. Їдуть комерсанти, торговельники, промисловці, працівники, молодь – торгувати, купувати, укладати угоди, вирішувати службові питання, працювати, вчитися та жити. Придбати землю, купити або побудувати будинок, а потім ще й регулярно відраховувати за них гроші до міського бюджету – доля рідкісних багатіїв. А от зняти будиночок, квартиру, кімнату або «кут», хоч на ніч, хоч на місяць – цілком поширена практика в Олександрівську зразка початку минулого століття.
Проект Бучинського
А де попит, там і пропозиція. Більше квадратних метрів для цієї пропозиції – більше прибутку! Для збільшення і того, і другого Олександр Мінаєв й задумав перетворити свою ділянку на розі Олександрівської та Пилипівської вулиць. Проект реконструкції підготував інженер Іван Бучинський. До речі, також вельми примітна для історії нашого міста людина. Випускник Харківського технологічного інституту працював в Олександрівську з 1894 по 1912 роки. Будучи інженером Земської управи Бучинський спроектував цілий ряд житлових і громадських будівель як в самому центрі повіту, так і в його околицях. Серед робіт Івана Івановича – лікарні в Олександрівську, Лукашевому і Царекостянтинівці. Мав земської технік ставлення і до спорудження будівель навчальних закладів міста – Механіко-технічного та Комерційного училищ, комплексу школи-хутора глухонімих.
Перетворив інженер і ділянку Мінаєва. Згідно з його проектом, вже існуючі будівлі «підросли» – було надбудовано другі поверхи. А між ними був вбудований фактично ще один новий двоповерховий будинок. В результаті на розі Олександрівської та Пилипівський з’явився один великий двоповерховий корпус Г-подібної форми.
«Неоруський» стиль
Гармонійно поєднавши всі деталі споруди Бучинський зміг створити яскравий зразок архітектури так званого «неоруського стилю». Родзинки будівлі – стилізація під давньоруську архітектуру, різноманітність форм та прийомів, багатющий цегляний декор, відразу дві майстерно оформлені в’їзні арки у двір.
Яскравий оригінальний вигляд будівлі – ймовірно цілком собі комерційний хід його власника. По-перше, дохідних будинків в першому десятилітті 20 століття в Олександрівську вже багато. За клієнтів треба боротися, у тому числі і за допомогою привабливої «обгортки» – в нашому випадку це красивий фасад. По-друге, ви ж пам’ятаєте, що Олександр Мінаєв – власник цегельного заводу і будівельний підрядник? Вправні цегляні споруди – найкраща реклама і для цих його справ.
Один з найдорожчих
В своєму новому прибутковому будинку Олександр Андріанович облаштував аналог сучасних готельних комплексів. На першому поверсі розташовувався популярний в місті заїжджий двір. Тутешні кімнати частіше займали люди, які завітали у місто на короткий час. На другому поверсі – великі квартири для більш тривалого проживання. Вони користувалися попитом серед приїжджих учнів місцевих шкіл – гімназій та училищ.
Пам’ятка архітектури
У 1917 році прибутковий будинок Олександра Мінаєва оцінювався в 10080 рублів – один з найдорожчих на вулиці Олександрівській. Втім, зовсім скоро він був націоналізований. Сам Мінаєв про націоналізацію свого майна вже не дізнався. Олександр Андріанович помер 5 листопада 1917 року – на 60-му році життя. Його могила зараз знаходиться на Першотравневому кладовищі Запоріжжя.
Сучасне використання прибуткового будинку Мінаєва – багатоквартирний житловий будинок. У 2020 році була завершена масштабна реконструкція споруди, дещо змінившая її зовнішній вигляд. 26 квітня 2021 року об’єкт занесено до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, як пам’ятку архітектури місцевого значення.
Адреса: вул. Олександрівська, 52;
Фото: Максим Свіщов.
Подякувати за цей матеріал та підтримати вихід наступних можна за наступними реквізитами:
Карта: 4149 6293 3142 8607 (Приват, Вертепний Р.В.).
PayPal: retrozp@gmail.com.