Що може бути спільного у головного вокзалу Харкова та житлового будинку на запорізькій вулиці Жуковського? Не поспішайте відповідати “Нічого!” Давайте розберемося!
Вулиця Жуковського та й загалом Олександрівський район насамперед асоціюються з архітектурою так званого «дореволюційного» періоду. На те воно і Старе Місто! А ось приклади архітектури, наприклад, 1930-х років, тут найчастіше ніхто побачити не очікує – це ж не Шосте селище! Але насправді такі будинки в Старому Місті теж є.
Наприклад, вони є у районі біля Запорізького електровозоремонтного заводу (ЗЕРЗ). У 30-ті роки минулого століття він ще був паровозо-ремонтним. Саме при цьому заводі та за його кошти було збудовано будинок за адресою Жуковського,76.
У 1938 році його будівництво привернуло увагу навіть головного на той момент архітектурного видання республіки – журнала «Архітектура Радянської України». «На вулиці Жуковського, забудованій в різні часи різнорідними будинками, житловий будинок Запорізького паровозо-ремонтного заводу завершить загальну композицію кварталу», – розповідали журналісти про проект архітектора Євгена Лимаря.
До речі, окремо варто розповісти про батька сьогоднішнього героя нашої рубрики. Євген Аксентійович Лимар – харків’янин, учень відомого архітектора Бекетова. Будинки, спроектовані ним, можна побачити в Запоріжжі, Полтаві, Кременчуці, Ковелі, Лозовій. Миргороді, Ясинуватій та, звичайно ж, у Харкові.
Наприклад, Євген Аксентійович – один із співавторів харківського вокзалу! Вокзали взагалі – один із «коників» Лимаря. Адже він працював у Союзтранспроекті – в організації, яка займалася проектами об’єктів транспортної сфери.
А ще у нашого героя-будинка є своє ім’я, хай і неофіційне – «Сорокодвушка». Хтось навіть розповідає, що це через номер магазину, який колись розташовувався на першому поверсі будівлі. Але це не так.
Як розповідають мешканці будинку, вся річ у кількості місцевих квартир. Що, до речі, підтверджує й та сама публікація в журналі «Архітектура Радянської України» за 1938 рік: «Перші чотири поверхи, крім двох магазинів, мають ще 42 малометражні квартири з двома балконами…».
А п’ятий поверх – «з пральною, кухнями та душами» – Євген Лимар у своєму проекті відвів під гуртожиток для холостяків.
Цікава деталь – спочатку будинок був обладнаний ліфтом. Можливо найпершим в історії Запоріжжя. Він був у центральному під’їзді і спроектований спеціально під гуртожиток на верхньому поверсі. А ось у наші дні у цьому будинку ліфта немає.
Друзі, сподіваюсь, що і ця мандрівка в часі від мене вам сподобалася. Якщо буде ваша воля подякувати за цю мою працю чи просто підтримати добровольця запорізького “Азову”, то буду вам дуже-дуже вдячний.
Тест